Download Теоретична інформація по мікробіології and more Cheat Sheet Microbiology in PDF only on Docsity!
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
Вінницький національний медичний університет імені М.І.Пирогова ЗАТВЕРДЖЕНО на методичній нараді кафедри ____ мікробіології ___ (назва кафедри) Завідувач кафедри проф. Г.К.Палій «_____»____________2015 р. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ З___ мікробіології, вірусології та імунології ____ (назва навчальної дисципліни) ____ медичного ____факультету (назва факультету) спеціальність – медична психологія Вінниця – 2015
1.Тема заняття: Патогенні коки. Стафілокок. Стрептокок. Морфологія,
біологічні властивості. Мікробіологічна діагностика захворювань.
Стафілококи (Staphylococcus) Патогенний стафілокок вперше відкрив Л.
Пастер у 1880 році. Більш детально його властивості описав Ф. Розенбах
Морфологія. Стафілококи мають правильну круглу форму розміром 0,5 -
1,5 мкм. У мазках розміщуються у вигляді неправильних скупчень, які
нагадують грона винограду. Стафілококи грам позитивні бактерії,
нерухомі, не утворюють спор, окремі види в організмі мають ніжну
капсулу. До складу клітинної стінки входять пептидоглікан (муреїн) і
тейхоєві кислоти.
Токсиноутворення. Стафілококи, особливо Staphylococcus aureus,
виділяють екзотоксини і багато “ферментів агресії”, які мають важливе
значення в розвитку стафілококових інфекцій. Токсини їх досить складні.
Описують багато варіантів гемотоксинів, лейкоцидинів, некротоксинів,
летальний токсин. Лейкоцидини руйнують лейкоцити, макрофаги та інші
клітини, а в менших концентраціях пригнічують їх фагоцитарну функцію.
Некротоксин спричиняє некроз шкіри, а летальний токсин при
внутрішньовенному введенні викликає майже миттєву смерть. Золотисті
стафілококи продукують ексфоліатини, які зумовлюють імпетиго дітей і
пухирчатку новонароджених. Окремі види здатні виділяти ентеротоксини,
які специфічно діють на ентероцити кишечника, що призводить до
виникнення харчових токсикоінфекцій та ентероколітів. У патогенній дії
стафілококів, окрім токсинів, важливе значення мають ферменти агресії:
плазмокоагулаза, фібриназа, дезоксирибонуклеаза, гіалуронідаза,
лецитиназа, протеїназа, желатиназа, ліпаза, фосфатаза та інші. Вони є
стабільною ознакою окремих видів. При визначенні окремих із них
(коагулаза, гіалуронідаза, лецитиназа) вирішують питання про вид і
вірулентність виділених культур. Важливе значення у прояві патогенних
властивостей стафілококів має білок А. Він здатний реагувати з IgG.
Комплекс білок А+IgG інактивує комплемент, знижує фагоцитоз, викликає
ушкодження тромбоцитів. Виникнення захворювань залежить від імунної
реактивності організму.
Екологія і розповсюдження. Головними біотопами стафілококів у організмі
хазяїна є шкіра, слизові оболонки й кишечник. Вони входять до складу
нормальної мікрофлори тіла людини і знаходяться з нею в симбіозі. Однак,
при виникненні стафілококових інфекцій можуть уражатися й інші органи
та тканини. У наше довкілля стафілококи потрапляють від хворих людей і
тварин та носіїв. Їх постійно знаходять у повітрі, воді, грунті, на
різноманітних предметах вжитку. При контакті з хворими в окремих осіб
Профілактика й лікування. Попередження виникнення та
розповсюдження стафілококових інфекцій спрямовано на виявлення й
лікування носіїв золотистих стафілококів особливо серед медичного
персоналу пологових будинків, хірургічних та дитячих відділень лікарень.
Необхідно чітко витримувати суворий санітарний режим роботи в
лікарняних закладах, систематично проводити дезинфекцію. Для
профілактики стафілококових інфекцій у пологових будинках важливе
значення має раціональний режим стерилізації, пастеризації та
збереження грудного молока. На промислових підприємствах для
профілактики нагноєнь при мікротравмах застосовують захисні мазі та
пасти. З метою підвищення протистафілококового імунітету практикують
проведення імунізації стафілококовим анатоксином осіб, у яких часто
виникають травми і мікротравми. При лікуванні гострих стафілококових
захворювань призначають антибіотики, сульфаніламідні та нітрофуранові
препарати, мірамістин. Вибір препаратів залежить від результатів
визначення чутливості до них виділеної культури. Для лікування сепсису,
остеомієліту та інших важких стафілококових інфекцій використовують
імунологічні препарати: стафілококовий імуноглобулін, гіперімунну
плазму. При хронічних захворюваннях застосовують стафілококовий
анатоксин, аутовакцину.
Стрептококи відносяться до родини Streptococcaceae, роду Streptococcus.
Основні види, які мають значення для патології людини: S.pyogenes,
S.pneumoniae, S.mitis, S.agalactiae. Родина також включає рід Enterococcus,
до якого відносяться умовно-патогенні ентерококи, що населяють ШКТ і за
певних умов викликають гнійно-запальні процеси в черевній порожнині,
як правило, в асоціації з іншими мікроорганізмами. Найбільш поширені
види: E.faecalis, E.faecium, E.durans.
Морфологія стрептококів : Грам (+) коки, сферичної, овоїдної або
ланцетоподібної форми (S.pneumoniae), розмірами 0,5-2 мкм, нерухомі, не
утворюють спор. Патогенні представники утворюють капсулу
(S.pneumoniae, S.pyogenes) в організмі людини і тварин. В мазках-
препаратах розташовуються попарно, у вигляді коротких або довгих
ланцюжків
Культуральні властивості : факультативні анаероби , оптимальна
температура культивування 370C, вибагливі до поживних середовищ.
Культивують у цукровому бульйон ( S.pyogenes утворюють придонно-
пристінковий ріст), на кров’яному агарі. В залежності від типу гемолізинів,
які продукуються стрептококами, їх поділяють на альфа-гемолітичні
(неповний гемоліз), бета-гемолітичні (повний гемоліз), гама-гемолітичні
(відсутній гемоліз за аеробних умов). Для диференціації альфа-
гемолітичних пневмококів та ентерококів використовують жовчний
бульйон, на якому культивуються тільки представники роду Enterococcus.
На щільних поживних середовищах стрептококи утворюють, як правило, S
форми колоній. Крім класифікації за гемолітичними властивостями,
стрептококи класифікують за антигенною структурою за Ленсфілд. За
будовою С-полісахариду клітинної стінки стрептококи поділяють на
серогрупи (А-V); всередині групи розрізняють серотипи на підставі будови
типоспецифічних антигенів (М, T,R,Р). S.pyogenes також містить у складі
клітинної стінки перехреснореагуючі антигени, які подібні до тканин
щитовидної залози, шкіри, нирок, сполучної тканини серцевих клапанів.
Резистентність : стрептококи малочутливі до низьких температур,
висушування, чутливі до високих температур, більшості дезінфектантів у
робочих концентраціях.
Факторами патогенності бета-гемолітичного стрептококу є поверхневий
проективний білок М, капсула, ферменти патогенності ( С5а-пептидаза,
гіалуронідаза, стрептокіназа (фібринолізин), ДНК-аза (стрептодорназа),
амінопептидаза) та екзотоксини (0 та S – стрептолізини, еритрогенін
(скарлатинозний токсин), кардіогепатотоксин). Важливе значення в
патогенезі стрептококових інфекцій відіграють перехреснореагуючі
антигени, суперантигени, алергени.
Епідеміологія і патогенез : джерелом інфекції є хвора людина або
бактеріоносій. Шляхи зараження – контактний і аерогенний. Стрептококи
викликають гнійно-запальні захворювання різної локалізації, скарлатину,
рожисте запалення (бешиха), ревматизм.
Імунітет : нестійкий, типоспецифічний – для більшості стептококових
інфекцій; стійкий антитоксичний після перенесеної скарлатини.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є гній, рановий
вміст, ексудат, слиз із носоглотки, наліт із мигдаликів, кров, ліквор,
харкотиння. Застосовують бактеріоскопічний, бактеріологічний методи.
Для діагностики хронічних та аутоімунних інфекцій забирають кров для
виявлення антистрептококкових антитіл.
Профілактика та лікування. Профілактику проводять неспецифічними
методами, для профілактики пневмококових інфекцій використовують
пневмококову вакцину, яка містить капсульний полісахарид. Для
лікування призначають антибіотики за результатами антьибіотикограми.
Для профілактики ревматизму при частих ангінах профілактично
призначають бета-лактамні антибіотики (пеніциліни)
6. Практичні роботи, які виконуються на занятті.
лабораторній діагностиці для індикації, ідентифікації або визначення фаговару певного виду збудника, якщо виявляється джерело інфекції (наприклад : S. аureus). Спільність різних штамів певного виду збудника за фаговаром, виділених від різних хворих при спалаху інфекційної хвороби, свідчить про єдине джерело інфекції. Методика фаготипування приводиться в інструкції для використання стафілококових бактеріофагів. Штами S. aureus, виділені із слизових оболонок дихальних шляхів медперсоналу хірургічних стаціонарів і пологових будинків, треба фаготипувати в обов’язковому порядку, виділені від хворих лише за епідпоказаннями.. Міжнародний набір стафілококових бактеріофагів, які розділені на 4 групи: 1 група фаги 29, 52, 52А, 79, 80; 2 група фаги 3А, 3С, 55, 71; 3 група фаги 6, 42Е, 47, 53, 54, 75, 77, 84, 85; 4 група фаги 94, 95, 96; поза групою фаги 81, 187. Фаги розводять до титру, який вказаний на етикетці. Кожну із досліджувану культур засівають на поживний агар в чашку петрі газоном, висушують в термостаті, потім петлею краплю відповідного фага наносять на квадрати (за числом фагів, які вхзодять в набір), попередньо розкреслені олівцем на дні чашки петрі. Посіви інкубують при 37°С .Результати оцінюють наступногог дня по наявності лізису культури (негативні колонії фага). Номер фага визначає фаготип культури. За допомогою вказаних фагів вдається типувати 60-80 % виділених культур. Встановлені особливі епідемічні штами S. aureus, які найчастіше циркулюють у стаціонарі при внутрішньолікарняних інфекціях. Отримані також набори специфічних бактеріофагів для типування S. epidermidis. 6.9. Антибіотикограма. У чистих культур стафілококів, виділених від хворих, обов’язково визначають чутливість до антибіотиків з метою застосування етіотропних препаратів для лікування або передопераційної антибіотикопрофілактики. У стафілококових носіїв визначення чутливості культур до антибіотиків проводять лише за показаннями, наприклад, при необхідності вибирати препарат для санації. При цьому використовують диско-дифузійний метод або метод серійних послідовних розведень. 6.10_. Графологічна структура мікробіологічного дослідження стрептококової інфекції. Матеріал для дослідження_ : гній, ексудат, мокрота, слизисті виділення із зіву, носа та ін. 1 .Мікроскопічне дослідження :
- мазок, забарвлений по Граму.
- Бактеріологічне дослідження:
- посів на кров’яний або цукровий агар,
- характер росту колоній,
- наявність гемолізу,
- мазок, забарвлений за Грамом,
- висів на кров’яний або цукровий агар,
- визначення серогрупи,
- визначення чутливості до антибіотиків.
- Серологічне дослідження
- визначення О-стрептолізина у сироватці крові 6.11. Зразок оформлення протоколу заняття:
- Тема заняття.
- Мета заняття.
- Хід роботи ( опис виконання практичної частини).
- Висновки. 7. Рекомендована література. 7а. Основна В.П. Широбоков. – Мікробіологія, вірусологія, імунологія. –В, 2011 (укр.) _ с. 333-340, 340-347. К.Д. Пяткин, Ю.С. Кривошеїн. – Мікробіологія. – К., 1992 (укр..) – с. 243 – 255, 243 – 255. О.І.Климнюк, І.О. Ситник. – Практична мікробіологія. – Терн. 2004 (укр..). – с. 172-183.
7б. Додаткова В.Д. Тимаков, В.С. Левашов. – Микробиология. – М. 1983 (рус.). – с.253 – 266. А.И. Коротяев, С.А. Бабичев – Медицинская микробиология и вирусология. – Санкт-Петербург, 2002 (рус.). – с. 330-341. И. Л. Дикий, И.Д. Холупяк. – Микробиология. – Харьков, 1999 (рус.). – с. 214-220. В.И. Покровский. – Медицинская микробиология._М., 1998 (рус.). – с. 183-206. Л.П. Борисов. – Руководство к практическим занятиям по микробиологии. – М. 1984 (рус.). – с. 131- 141, 152-153. М.Н Лебедева. – Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии. – М. 1973 (рус.). с. 158-176. Ю.С. Кривошеин. – Руководство к практическим занятиям по медицинской микробиологии. – М. 1986 (рус.). – с. 86-92. Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням. Заг. ред. проф.. Г.К. Палій, К. 2004. с. 7-146.
8. Матеріали для самоконтролю: див. додаток 1, 2. Додаток 1: тестові завдання для перевірки вихідного рівня знань:
- Класифікація коків за морфологією заснована на: А. - Поділі в різних площинах. В. - Кількості та розташуванню джгутиків. С. - Спороутворенні. Д. -Розмірі коків Е. – Утворенні капсули.
- При мікроскопічному дослідженні мазка із зіву у хворого на фарингіт виявлені бактерії сферичної форми, що розташувались у вигляді скупчень, які нагадують гроно винограду. До якої морфологічної групи можна віднести даного збудника? A – Стафілококи B – Стрептококи C – Диплококи D – Монококи E – Сарцини
- Студент отримав завдання пофарбувати мазок за Грамом. На якому етапі фарбування передбачена диференціація бактерій на Гр+ та Гр-? A – Нанесення 96% спирту B – Нанесення розчину Люголя C – Нанесення генціанвіолету D – Нанесення води E – Нанесення розчину фуксину
- Від хворого, з гнійно-запальним процесом ротової порожнини, в бактеріологічній лабораторії виділена чиста культура стрептокока. Яке дослідження необхідно провести для остаточної ідентифікації збудника? A Виявити термостабільні антигени в реакції кільцепреципітації B Провести реакцію аглютинації з сироваткою хворого C Поставити реакцію непрямої гемаглютинації D Провести реакцію молекулярної гібридизації ДНК E Поставити реакцію аглютинації з стандартними сироватками 5. 1. У хлопчика 12 років після перенесеної ангіни розвинулося ревматичне ураження серця. Кожна наступна стрептококова інфекція погіршує стан хворого. Який препарат доцільно використати для профілактики ускладнень? A Пеніцилін B Стрептококовий анатоксин C Стрептококовий бактеріофаг D Донорський гама-глобулін E Аутовакцина Додаток 2: контрольні питання, тестові завдання і/або ситуаційні задачі для перевірки первинного рівня знань:
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів медичного факультету (медична психологія) при підготовці до практичного заняття № 1.Тема: Патогенні коки. Менінгокок. Гонокок. Морфологія, біологічні властивості. Мікробіологічна діагностика захворювань. 2.Мета заняття. 2а. Загальна : Знати мікробіологічну діагностику інфекційних захворювань, зумовлених нейсеріями. Знати біологічні властивості патогенних нейсерій. Вміти диференціювати менінгококові захворювання в залежності від форми інфекції. Вміти обгрунтувати діагностику гострої і хронічної гонореї. 2.б.Конкретна. Вивчити особливості морфології та культуральні властивості менінгококів та гонококів. Опанувати методи мікробіологічної діагностики захворювань менінгококової етіології. Опанувати методи лабораторної діагностики гонореї та бленореї. Вивчити особливості діагностики хронічної гонореї. Знати заходи профілактики захворювань. 3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
- Морфологічні особливості кокових бактерій.
- Будова клітинної стінки грамнегативних бактерій.
- Спеціальні поживні середовища.
- Постанова РЗК.
- Методи визначення чутливості до антибіотиків. 4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
- Морфологія, культуральні властивості, антигенна будова менінгококів.
- Мікробіологічна діагностика захворювань, спричинених ними.
- Гонококи, їх властивості.
- Методи лабораторної діагностики гострої та хронічної гонореї.
- Профілактика та лікування захворювань зумовлених нейсеріями. 5.Зміст теми. Граф логічної структури змісту. 1.Таксономія нейсерій. Родина Neisseriaceae, рід Neisseria, основні представники: N.meningitidis (менінгокок), N.gonorrhoeae (гонокок). 2.Загальна характеристика нейсерій, що мають медичне значення. Менінгококи представлені грам негативними диплококами, що повернуті один до одного увігнутою поверхнею. Форма збудника нагадує боби або кавові зерна. Спор не утворюють, більшість має капсулу, нерухливі. Менінгококи вибагливі до поживних середовищ і умов культивування. Вони добре ростуть на середовищах, що містять кров, сироватку або асцитичну рідину, швидко розмножуються при температурі 35-37оС в атмосфері з пониженим вмістом кисню і в присутності 5- 10% вуглекислого газу. Оптимум рН середовища 7,2-7,4. На сироватковому агарі утворюють круглі безбарвні ніжні колонії маслянистої консистенції діаметром від 0,5 до 1,5 мм. На кров’яному і "шоколадному "агарі утворюють ніжні округлі колонії злегка сіруватого кольору с блискучою поверхнею. Біохімічна активність низька. Строгий аероб, капнофіл. Розкладає глюкозу і мальтозу до кислоти, не розріджує желатин, не утворює індол і сірководень, не відновлює нітрати. Менінгококи мають білковий видовий антиген спільний для всього виду N.meningitidis та полісахарідний групоспецифічний , за яким поділяється на 12 серогруп. Найбільш патогенні для людей А,В,С групи. До основних факторів патогенності відносяться: ендотоксин, який проявляє токсичну, пірогенну, некротичну дію; капсула, що захищає менінгококи від завершеного фагоцитозу; фімбрії які адгезують бактерії до слизових оболонок. До інших факторів відносяться: гіалуронідаза, протеаза, фібринолізин, нейрамінідаза. Збудники не стійкі до зовнішніх факторів. При температурі 10оС гине через дві год., температура 50оС вбиває його через 5 хв. Чутливі до дії УФ, антисептиків і дезінфектантів. Джерело інфекції – хворі люди, бактеріоносії. Механізм передачі – аерогенний, шлях – повітряно-краплинний. Захворювання носить сезонний характер, збільшуючись в осінньо-зимовий період. Менінгококова інфекція клінічно перебігає в локалізованій форма (менінгококоносійство, гострий назофарингіт) або в генералізованій формі (менінгококцемія, менінгіт, менінгоенцефаліт). Епідемічний цереброспінальний менінгіт супроводжується високою температурою, головним
болем , блюванням, судомами, ригідністю м’язів потилиці. Без специфічного лікування летальність до 85%. Постінфекційний імунітет стійкий, тривалий, напружений. Мікробіологічна діагностика менінгококової інфекції. Матеріал для дослідження – спинномозкова рідина, слиз з носоглотки, кров. Бактеріоскопічне дослідження:
- мазок забарвлений за Грамом,
- виготовлення і забарвлення товстої краплі крові. Відповідь. Бактеріологічне дослідження:
- посів на сироватковий агар,
- посів на "шоколадний" агар,
- характер росту колоній,
- проба на оксидазу і каталазу,
- визначення серогрупи з діагностичними сироватками в РП,
- визначення чутливості до антибіотиків. Відповідь. Серологічне дослідження:
- виявлення в сироватці антитіл в реакціях РНГА та ІФА. Відповідь. Використовують також молекулярно-генетичні дослідження в ЛПР для виявлення менінгококової ДНК в лікворі. Профілактується захворювання введенням вакцини "Менінго-А+С" за епідпоказанням. Лікування проводять антибіотиками пеніцилінового ряду (бензилпеніцилін, ампіцилін, оксацилін) або рифампіцином. Гонококи – нерухомі аспорогенні грам негативні диплококи розміром 1,0-1,25 мкм, що утворюють капсулу. Клітини гонокока мають трохи здовжену форму, яка нагадує форму бобу або кавового зерна. Добре забарвлюються аніліновими барвниками (метиленовим синім, діамантовим зеленим та ін.). У гнійному ексудаті при гонореї розташовані переважно у цитоплазмі нейтрофілів – явище незавершеного фагоцитозу. Під дією пеніциліну утворюються L–форми. Культивуються на кров’яному, сироватковому, асцит агарі та середовищі КДС–1 (казеіново-дріжджове сироваткове). Колонії або мутні безбарвні, або прозорі у вигляді крапель роси. Розщеплюють тільки глюкозу до кислоти. Містять соматичний і капсульний антигени. Виділяють 16 серотипів. До факторів патогенності відносяться: пілі, капсула, ендотоксин, білки поверхневої мембрани. Малостійкі в зовнішньому середовищі. Чутливі до дії антисептиків і дезінфектантів. Джерело інфекції – хвора людина. Механізм передачі – контактний, шлях – статевий. До гонококів дуже висока сприйнятливість. Проявляється гонококова інфекція у вигляді запалення слизової оболонки сечостатевих шляхів (гонорея), конʼюнктивіт очей (бленорея). Характеризується захворювання виділенням гною з уретри, різзю при сечовипусканні. Нелікована гонорея переходить в хронічну безсимптомну форму. Нелікована бленорея веде до сліпоти. Імунітет відсутній, реєструються повторні захворювання (реінфекція). Схема мікробіологічного дослідження гонококової інфекції. Матеріал для дослідження: гнійні виділення з уретри, сеча, сироватка. Бактеріоскопічне дослідження:
- мазок, забарвлений за Грамом та метиленовим синім,
- реакція імунофлуоресценції. Відповідь. Бактеріологічне дослідження:
- посів на кров’яний, сироватковий, асцитний агари,
- вивчення культуральних властивостей,
- диференціація гонококів від інших видів роду Neisseria,
- визначення чутливості до антибіотиків. Відповідь. Серологічне дослідження:
- виявлення антитіл в сироватці крові в реакціях РЗК (Борде-Женгу), РНГА, ІФА. Відповідь.
7.Рекомендована література. 7.а. Основна:
1. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія (за редакцією акад. НАН України В.П.Широбокова) // Вінниця, Нова Книга, 2011 – С.349-356.
- К.Д. Пяткін, Ю.С. Кривошеін Мікробіологія К. 1992 (укр) 196-
- О.І. Климнюк,І.О, Ситник, М.С. Творко, В.П. Широбоков, Практична мікробіологія, Тернопіль, 2004,– 183- 7.2. Додаткова
- Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням Заг. ред. проф. Г.К. Палій // К, 2004, – 7-146с.
- Лекційний матеріал 8.Матеріали для самоконтролю. Тести: 1.У дитячому садку здійснено обстеження дітей і персоналу з метою виявлення менінгококового носійства. Підберіть метод мікробіологічного дослідження: A. Алергічний B. Бактеріологічний C. Бактеріоскопічний D. Біологічний E. Серологічний 2.При бактеріоскопічному дослідженні носоглоткового слизу дитини 2,5 років, хворої на назофарінгіт, виявлені Гр-диплококи, схожі за формою на кавові зерна. Які органи дитини найбільш імовірно будуть уражені, якщо ці мікроорганізми проникнуть у A. Серцеві клапани B. Ниркові гломерули C. Статево-сечові шляхи D. Оболонки мозку E. Лімфатичні вузли 3.Хворій назофарингітом дитині лікар поставив діагноз "менінгококовий назофарингіт". Який метод лабораторної діагностики найбільш раціональний для підтвердження діагнозу? A. Алергічний. B. Бактеріологічний C. Біологічний D. Серологічний E. Мікроскопічний 4.Від хворої дитини на цереброспінальний менінгіт отримано спинномозкову рідину мутного характеру, яка вміщує велику кількість лейкоцитів. Якою із серологічних реакцій слід скористатися для експрес-діагностики захворювання? A. Реакцією аглютинації B. Реакцією зв'язування комплементу C. Реакцією преципітації D. Реакцією гемаглютинації E. Реакцією нейтралізації 5.Бактеріологічне дослідження гнійних виділень з уретри з’ясувало присутність бактерій, які за Грамом фарбувалися негативно, нагадували кавові зернини, розкладали глюкозу і мальтозу до кислоти. Розташовувалися в лейкоцитах. До збудників якої хвороби їх віднести? A. Сифілісу B. Венеричного лімфогранулематозу C. Гонореї D. Мʼякого шанкру E. Меліоідозу 6.На спеціальному живильному середовищі, після посіву виділення гною з уретри, виросли ніжні голубуваті колонії. При мікроскопії препаратів з них виявленні грамнегативні бобовидні диплококи. Збудником якої хвороби вони є? A. Туляремії B. Гонореї
C. Хламідіозу D. Сифілісу E. Меліоідозу 7.Хворій жінці поставили клінічний діагноз “гонорея”. Яке із перерахованих нижче досліджень можна застосувати для підтверджння діагнозу? A. Зараження лабораторних тварин B. Проба з бактеріофагом. C. Мікроскопія патологічного матеріалу. D. Реакція гемаглютинації. E. Реакція іммобілізації 8.Хворий доставлений в лікарню з підозрою на хронічну форму гонореї. Яку серологічну двосистемну реакцію можна використати для виявлення специфічних антитіл в сироватці A. Реакцію нейтралізації B. Реакцію аглютинації C. Реакцію зв’язування комплементу D. Радіоімунний аналіз E. Імуноферментний аналіз Ситуаційні задачі 1.Бактеріолог при дослідженні слизу з носоглотки, дотримувався певних заходів щодо збереження збудників у матеріалі. Під час бактеріоскопічного дослідження встановлено наявність грамнегативних коків, які нагадують кавові зерна та розташовані парами або тетрадами. A. Назвіть збудника, який був ізольований бактеріологом (лат.). B. Вкажіть джерело інфекції та шляхи передачі. C. Визначте назву інфекційних захворювань, які він викликає. Опишіть патогенез. D. Назвіть матеріали від хворого, які підлягають дослідженню. Вкажіть методи їх дослідження для встановлення діагнозу. E. Профілактика інфекцій. 2.Бактеріологічне дослідження гнійних виділень з уретри з’ясувало присутність бактерій, які за Грамом фарбувалися негативно, нагадували кавові зернини, розкладали глюкозу і мальтозу до кислоти. Розташовувалися в лейкоцитах. A. Яке захворювання вони спричиняють? Назвіть видову назву збудника (лат.). B. Вкажіть джерело цієї інфекції, шляхи зараження. C. Назвіть матеріали для дослідження та методи діагностики хронічної та гострої форм цієї інфекції. D. Назвіть поживні середовища для виділення чистої культури збудника, опишіть його культуральні властивості. E. Профілактика захворювання. Автор: доцент Є.Ф.Макац
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
- Загальна характеристика родини ентеробактерій.
- Морфологія, культуральні та біохімічні властивості ешерихій.
- Антигенна структура ешерихій.
- Диференціація умовно-атогенних та патогенних ешерихій.
- Значення кишкової палички в патології людини.
- Мікробіологічна діагностика ешерихіозів.
- Сучасна міжнародна класифікація шигел.
- Морфологія,культуральні та біохімічні властивості шигел.
- Антигенна будова шигел.
- Фактори патогенності шигел, механізм внутрішньоклітинного паразитизму.
- Методи мікробіологічної діагностики гострої та хронічної дизентерії.
- Бактеріоносійство при дизентерії та методи його виявлення.
- Профілактика дизентерії. 3. Зміст теми. Представники цього роду - обширна група мікроорганізмів, що складаються з близьких за біологічними властивостями мікроорганізмів. Об᾽єднує лактозопозитивні та лактозонегативні різновидності, в тому числі й безгазові. Природне місце знаходження - вміст товстого кишечника людей, савців, більшості птахів, багатьох плазунів, риб, комах. З випорожненнями вони попадають в оточуюче середовище (грунт, вода, овочі, фрукти), де легко призвичаюются до нових умов існування. Ешерихіозна інфекція характеризується поліморфізмом клінічної картини, що пов᾽язано не тільки з особливостями організму хворого, але біологічними властивостями збудника. В цьому плані особливий інтерес представляють генетичні детермінанти - плазміди, яким притаманна передача не тільки в межах одного виду, але й серед інших родів бактерій. Морфологія. Ешерихії - дрібні і середні, рухомі і нерухомі, грамнегативні, неспороносні палички, деколи мають капсулу, добре ростуть на простих твердих і рідких поживних середовищах. Культуральні властивості. На твердому середовищі утворюють опуклі, середньої величини, блискучі, круглі, прозорі і непрозорі колонії з рівними краями (S-, гладенька форма). В рідких середовищах ростуть дифузно або дають осад або плівку на поверхні, кільце на стінці. На селективно-диференціальних середовищах типу Ендо - червоні з металевим блиском, Левіна - сині, Плоскирєва – червоні. E. coli ферментують вуглеводи з газоутворенням, не ферментують адоніт, інозит, не утворюють сірководень на середовищах з FeCl 3 , не утілізують цитрат, не мають фенілаланіндезаміназної активності, не продукують уреази, желатинази, негативні в реакції Фогес- Проскауера, продукують лізиндекарбоксилазу. Антигенна структура кишкових паличок дуже складна. Описано антигени О, R, K, (L, B, A), H, M, CFA/1, f+, , та інші. Структурно ці антигени розміщено неоднозначно: О-атигенний комплекс - в оболонці; рібосомні - в середині цитоплазми; f+^ - фімбріальні; К - в оболонці або за її межами; , - подібні до еритроцитарних антигенів. За хімічним складом О-антигени ешерихій поділено на хемотипи. Деякі антигени - спільні для ешерихій та сальмонел (1-8, Х-ХІІІ), клебсієл, шигел, інші - специфічні. За морфологічними, ферментними, культуральними властивостями патогенні та непатогенні ешерихії не диференціюються. Збудника дизентерії вперше описали у 1888 р. А. Шантемес і Ф. Відаль, у 1891 р.— О. В. Григор'єв; його докладно вивчив у 1898 р. К. Шига, у 1900 р. С. Флекснер і в 1915 p. K. Зонне; пізніше були відкриті й вивчені інші види шигел.Усі дизентерійні бактерії об'єднані в рід Shigella. Морфологія шигел відповідає характеристиці родини Enterobacte-гіасеае. Однією з характерних ознак дизентерійних бактерій, якою вони відрізняються від бактерій колітифознопаратифозної групи, є відсутність у них джгутиків. У деяких штамів шигел Флекснера виявлено фімбрії. Культивування. Шигели — факультативні анаероби, вони добре розвиваються на звичайних середовищах з рН 6,7—7,2; оптимальна температура росту 37 °С, при 45 °С не ростуть. На густих середовищах Плоскирєва, Ендо утворюють дрібні (1—1,5 мм у діаметрі) ніжні напівпрозорі колонії (рис. 62, в), подібні до колоній бактерій черевного тифу; на бульйоні спричиняють дифузне помутніння середовища. Ферментативні властивості шигел наведено в табл. 14. Шигели Зонне за швидкістю (у добах) розщеплення рамнози, ксилози і мальтози поділяються на сім біохімічних варіантів. Токсиноутворення. S. dysenteriae продукує екзотоксини, що мають термолабільність, виражений тропізм до нервової системи і слизової оболонки кишок; його виявляють у старих бульйонних культурах, у лізатах добових агарових культур і висушених бактеріальних клітинах.
Внутрішньовенне введення невеликих доз екзотоксину спричиняє загибель кролів і білих мишей від діареї, паралічу нижніх кінцівок і колапсу. Решта підгруп дизентерійних бактерій розчинних токсинів не утворюють. Вони містять речовини вуглеводно-ліпідно-протеїнової природи — ендотоксини. У деяких штамів S. sonnei виявлено термолабільні речовини з нейтропною дією. Класифікація. Усі бактерії роду Shigella поділяють на чотири підгрупи: А, В, С і D. Резистентність. Дизентерійні бактерії можуть зберігатися у зовнішньому середовищі (на предметах, посуді, у прісній і морській воді, на поверхні грошових знаків, на овочах, фруктах) протягом 5—14 діб. Пряме сонячне світло, 1 % розчин фенолу вбивають їх через ЗО хв, температура 60 °С — через 10 — 20 хв. Шигели швидко гинуть від дії розчинів хлораміну і хлорного вапна. Найчутливіші до фізичних і хімічних' факторів S. dysenteriae і порівняно резистентні — S. sonnei. Патогенність для тварин. До шигел в умовах розплідників сприйнятливі мавпи, які заражуються від хворих людей або носіїв, у ряді випадків вони можуть бути джерелом інфікування обслуговуючого персоналу розплідників і зоопарків, проте епідеміологічна роль мавп невелика. При парентеральному зараженні кролів у них розвивається інтоксикація, яка призводить до летального кінця. Клінічна картина. Джерелами інфекції є особи, хворі на гостру і хронічну дизентерію, а також носії. Зараження відбувається фекально-оральним шляхом при вживанні інфікованих харчових продуктів (особливо молока, води), побутовим шляхом (через домашніх мух, різні предмети, засіяні шигелами, брудні руки). Дизентерійні бактерії локалізуються в клітинах слизової оболонки підслизового шару товстої кишки, де розмножуються звичайно без проникнення в кров. Інтоксикація організму зумовлюється всмоктуванням токсинів шигел через слизову оболонку, головним чином товстої кишки. Особливо тяжкий перебіг має дизентерія, спричинена S. dysenteriae, дуже поширеною в тропічних і субтропічних країнах. Захворювання супроводиться явищами загальної інтоксикації і глибоким ураженням слизової оболонки товстої кишки, утворенням набряку, розвитком гіперемії і кривавого поносу. Перебіг хвороби обтяжується наявністю в організмі лямблій і гельмінтів, які є співчленами паразито-ценозу при дизентерії. Імунітет. Після перенесеної дизентерії виробляється дуже слабкий і короткочасний групоспецифічний імунітет. Тому можливе повторне і багаторазове виникнення захворювання, що іноді переходить у хронічну форму. Лікування передбачає застосування бактеріальних препаратів, (біфікол, біфідумбактерин, дизентерійна вакцина Чорнохвостова), переливання плазми, здійснення дезинтоксикаційних заходів відновлення порушеного водно-електролітного обміну, точно диференційоване призначення антибіотиків широкого спектра дії (вітациклін, морфоциклін), сульфаніламідних препаратів (фталазол, сульгінта ін.). Профілактика забезпечується здійсненням комплексу загальних заходів: 1) захистом води, харчових продуктів (особливо молочних) від інфікування збудниками дизентерії; 2) ранньою лабораторною діагностикою; 3) госпіталізацією або ізолядією хворих удома з додержанням відповідного режиму; 4) старанною дезинфекцією вогнищ захворювання; 5) повноцінним лікуванням^1 хворих; 6) наглядом за вогнищами захворювання і здійсненням у них профілактичних заходів; 7) додержанням санітарно- гігієнічних режимів у дитячих закладах, житлових і робочих приміщеннях, на підприємствах харчової промисловості, у їдальнях і магазинах. Ведуться випробування протидизентерійних живих вакцин, призначених для перорального введення. Лабораторна діагностика. Посіви випорожнень проводять паралельно на селективне середовище Плоскірєва для отримання ізольованих колоній і обов'язково в селенітовий бульйон з метою накопичення шигел, якщо їх мало в досліджуваному матеріалі. Бактеріологічною петлею вибирають слизово-гнійні шматочки, ретельно прополоскують їх у 2-3-х пробірках з ізотонічним розчином хлориду натрію, наносять на середовище Плоскірєва і скляним шпателем втирають в агар на невеликій ділянці. Потім відривають шпатель від середовища і втирають ним залишковий матеріал досуха в решту незасіяної поверхні. При посіві в 2-3 чашки на кожну з них наносять нову порцію посівного матеріалу. В селенітовий бульйон грудочки слизу і гною сіють без прополоскування. При відсутності слизово-гнійних шматочків фекалії емульгують у 5-10 мл 0,85 % розчину хлориду натрію і 1-2 краплі надосаду засівають на середовище Плоскірєва. У селенітовий бульйон сіють неемульговані випорожнення у співвідношенні 1:5. При посіві блювотних мас і промивних вод використовують селенітовий бульйон подвійної концентрації і забезпечують співвідношення посівного матеріалу до середовища 1:1. Засіяні біля ліжка хворого живильні середовища
диагноз “дизентерия?” и направил исследуемый материал /испражнения/ в баклабораторию. Каким методом диагностики врач-бактериолог должен был подтвердить или опровергнуть клинический диагноз? A Бактериологическим B Биологическим C Бактериоскопическим D Серологическим E Аллергическим Хатня муха потрапилиа до лікарняного кабінету. Збудників яких захворювань вона може передати механічно : A Холера, дизентерія, черевний тиф B Поворотний тиф C Висипний тиф D Енцефаліт E Лейшманіоз Для решения вопроса ретроспективной диагностики перенесенной бактериальной дизентерии было назначено провести серологическое исследование сыворотки крови с целью установления титра антител к шигеллам. Какую из перечисленных реакций целесообразно использовать для этого? A Пассивной гемагглютинации B Связывания комплемента C Преципитации D Гемолиза E Бактериолиза Пацієнт одужав після перенесеної дизентерії Зонне і повторно заразився цим же збудником. Як називається така форма інфекції? A Реінфекція B Рецидив C Суперінфекція D Персистуюча інфекція E Хронічна інфекція В школе поселка городского типа зарегистрирована вспышка бактериальнойдизентерии среди детей, пообедавших в столовой. Укажите наиболее вероятный механизм заражения. A Фекально-оральный B Трансмиссивный C Аэрогенный D Вертикальный E Артифициальный Врач назначил дизентерийный бактериофаг лицам, контактировавшим с больным дизентерией. С какой целью назначен бактериофаг? A Профилактики дизентерии B Лечения дизентерии C Выделения возбудителя D Определения фаготипа E Фагоиндикации В населенном пункте зарегистрированы случаи заболевания дизентерией. Назовите возможный механизм ее передачи от больных к здоровым. A Фекально-оральный B Трансмиссивный C Аэрогенный D Вертикальный E Артифициальный В бактериологической лаборатории из испражнений больного, поступившего в инфекционное отделение с диагнозом “острая дизентерия”, выделена культура дизентерийных палочек Григорьева-Шига. Какие факторы вирулентности отличают этот
вид шигелл от других? A Экзотоксин B Эндотоксин C Ферменты агрессии D Капсула E Vi-антиген При посіві випорожнень хворого черевним тифом на середовищі Ендо виросли колонії, які мають різне забарвлення та розміри: одні – червоні, крупні; інші – безбарвні, середніх розмірів. До яких за призначенням поживних середовищ відноситься вказане в умові поживне середовище? A Диференційно - діагностичне B Елективне C Спеціальне D Вибіркове E Збагачення До iнфекцiйної лiкарнi поступила дитина з пiдозрою на колiентерит. З випорожнень виділено кишкову паличку. Як встановити належнiсть палички до патогенних варіантів? A В реакцiї аглютинацiї з О сироватками B На пiдставi бiохiмiчних властивостей C Шляхом фаготипування D Мікроскопію забарвлених мазків E За характером росту на середовищi Ендо З випорожнень хворої дитини 6-місячного віку, яка знаходилась на штучному годуванні, виділена культура кишкової палички з антигенною структурою 0-111. Який діагноз можна поставити? A Колі-ентерит B Гастро-ентерит C Холероподібне захворювання D Харчове отруєння E Дизентерієподібне захворювання При бактеріологічному дослідженні випорожнень чотиримісячної дитини з симптомами гострої кишкової інфекції на середовищі Ендо виросли у великій кількості червоні колонії. Які це можуть бути мікроорганізми? A Ешерихії B Сальмонели C Стафілококи D Стрептококи E Шигели У хлопчика 7 років - холероподібне захворювання (блювота, профузна діарея). При посіві фекалій хворого на середовище Ендо виросли однотипні колонії: малинового кольору, з металевим блиском. Який мікроорганізм є найбільш імовірним збудником захворювання? A ентеротоксигенна Escherichia coli B Salmonella enteritidis C Yersinia enterocolitica D Shigella sonnei E НАГ-вібріон У дитини з гострою кишковою інфекцією швидко розвинулись ознаки зневоднення, з’явилась кров у випорожненнях. Педіатром було запідозрено колі ентерит. Яким методом необхідно скористатись для діагностики ентерального ешерихіозу? A Бактеріологічним B Серологічним C Біологічним D Алергічним E. Мікроскопічним
