Download Шпаргалки політологія and more Exams Political Theory in PDF only on Docsity!
Політологія Тема 1
1. Політологія як наука, її об’єкт і предмет. Місце політології в системі суспільно гуманітарних наук. Політологія – це наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми, методи діяльності суб'єктів політики, проблеми міжнародних відносин. Категорії та закономірності політології як науки. Об’єктом політології є політика у широкому сенсі цього явища або сфера політичних відносин у всій різноманітності їх проявів. Предметом політології є закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади; джерела, рушійні сили політичного життя суспільства; сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного; конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами. Політологія тісно пов'язана з багатьма суспільними, гуманітарними науками. Вона певною мірою використовує знання і методології багатьох суспільних наук і, в свою чергу, дає поштовх для розвитку суміжних наукових галузей суспільствознавства. 2. Основні завдання, ф-ції політології. Які з них найважливіші, на ваш погляд? Функції політології – це ті завдання, які вона виконує в суспільстві. Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід політичної діяльності, політичне мистецтво. Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань. Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. 3. У який історичний період політична наука оформилась як самостійна наукова дисципліна? Які існували причини для цього? Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою «земних», а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш-Л.Монтеск'є та ін. Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. Процес остаточного її становлення завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 p.), який був організований ЮНЕСКО і де
було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни.
**4. Місце політології в Україні.
- Основні етапи розвитку політичної думки** Політична думка – це активна, цілеспрямована, узагальнююча ідеальна діяльність, спрямована на розвиток понять, категорій, теорій, доктрин, концепцій, що стосуються сфери політики. Етапи: 1. Етап античних, міфічних уявлень (VIII-VII ст.до н.е) представлено аристократичною, демократичною та орфічною думками. Їх об’єднує спроба змалювати виникнення Всесвіту, людини, суспільства, держави з позицій релігійно- міфологічного світогляду. 2. Етап формування філософських поглядів на політичні процеси (кінець VII-VI ст. до н.е.) 3. Появи раціоналістичних інтерпретацій політичного розвитку (V ст. до н. е.) їх творцями були софісти. Заслуга софістів полягає в олюдненні суспільно-політичних явищ, започаткуванні світської теорії політики, держави й права, проголошенні природної рівності людей. 4. Логіко-понятійного аналізу політичних інститутів і політичних процесів (V – початок IV ст. до н.е) 5. Започаткування емпірично- теоретичного підходу до вивчення політичних проблем та оформлення давної політичної науки як специфічної галузі знань (IV ст. до н. е.) 6. Поступового занепаду давньогрецької державності (III-II ст. до н.е.) цьому періоду властиве активне осмислення започаткованої Аристотелем політичної етики, об’єктом якої була політична мораль, її місце в системі політичних відносин та суспільному житті. 6. Визначте основні політичні проблеми сучасного українського суспільства, у **вирішенні яких має бути залучена політична наука.
- Структура політичного знання. Яке значення має політична наука для Вас?** Структура політології як науки охоплює: а) загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію політичних систем, механізмів функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомості й поведінки. Невід´ємною частиною цієї науки є дослідження загальних проблем світової політики, механізмів її функціонування. Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень. **Тема 2
- Базові ознаки політики. Як вони виявляються в українських соціальних реаліях?** ПОНЯТТЯ ПОЛІТИКИ. Термін “політика” походить від давньогрецького слова polis (місто-держава) та пов’язаних з ним politeia (конституція), politike (мистецтво управління), politicas (державний діяч), polites (громадянин). З урахуванням соціального призначення політики вона може бути визначена як діяльність з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. ОСНОВИ КЛАСИФІКАЦІЇ ПОЛІТИКИ: *За сферою суспільного життя – економічна, національна, екологічна, військова, соціальна, науково-технічна, культурна. *За об’єктом впливу – внутрішня, зовнішня. *За суб’єктом політики – державна, партійна, суспільних організацій та рухів. *За масштабами – міжнародна, світова, локальна, регіональна. *За терміном дії – короткострокова, середньострокова, довгострокова. *За метою – політика
По-перше, політика — наука, оскільки вона базується на законах суспільного розвитку. Останнє вимагає від дослідників обов'язкового розгляду цього явища крізь призму розуміння об'єктивної логіки його законів, визначення його категорій та методів. Відтак політика не може виступати в суспільному житті як сфера дії окремої особи, соціальної групи або класу. По-друге, політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи. Політика як мистецтво – це додатковий емоційно-вольовий компонент розуміння політики, який відбиває особистісні риси, культуру, стиль, професійне покликання політичного діяча, ефективність його діяльності загалом.
**7. Соціальна політика сучасної України.
- Політична діяльність та її основні форми.** Політична діяльність — вид суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислених дій, що ґрунтуються на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі з метою досягнення політичних цілей. Основні форми політичної діяльності: — за напрямами — державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно- інформаційна; — за суб'єктами політики — класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна; — за специфікою предмета впливу — теоретична, практична; — за політичним простором — зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна); — за специфікою сфер — військова, органів безпеки тощо. 9. Політичні рішення як складова політичної діяльності. Політичне рішення є важливим елементом політичної діяльності й реалізації політичних цілей. Політичне рішення - це здійснюваний в індивідуальній чи колективній формі процес визначення завдань політичної дії, етапів, способів її досягнення. Прийняття політичних рішень - це технологічна реалізація політичної влади в управлінні соціальними процесами. Через конкретні політичні рішення політична влада втілює свою волю в управлінський процес відповідно до інтересів керівних груп. Існують різні типи рішень. Перше - фундаментальні рішення, які приймаються відповідно до конституції або ж революційним шляхом. Вони мають вирішальне значення для функціонування політичної системи. Другий тип стосується законодавчих актів. Третій - локальні рішення, які мають адміністративний характер. 10. Активна і пасивна політична позиція особистості. Наведіть приклади Активна — пасивна життєва позиція. Такий поділ виражає міру, ступінь участі особистості у вирішенні як власних проблем, так і проблем суспільства. Є різні градації життєвих позицій за критерієм ступеня участі у розв'язанні проблем: високий, середній, низький рівень активності, перехід її в пасивність і т.д. Особистість у залежності від впливу навколишнього середовища, своїх потреб, інтересів, світогляду, цінностей, ціннісних орієнтацій, морально-психологічних установок, переконань, рівня знань і багатьох інших факторів займає в щодо даного суспільного явища чи процесу певну життєву позицію, котра може бути активною або пасивною. Особистість за своєю суспільною природою активна, зокрема щодо своїх інтересів. Але щодо вимог інших людей справа з активністю значно ускладнюється. Під впливом суспільства, держави, традицій, громадської думки, соціальної групи або її керівника, особистість може коригувати свою активність, спрямовувати її в русло вимог цих суб'єктів або суспільних інститутів, пристосовувати деякі свої інтереси до інтересів
інших, ставати поступливою, податливою і навіть покірною, тобто займати пасивну щодо інтересів інших життєву позицію.
**11. Політичні права та свободи людини і громадянина і практика її реалізації.
- Міжнародна політика. Україна у системі сучасних міжнародних відносин.** Міжнародна політика - це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільнот, об'єднань громадян у сфері міжнародного життя. Міжнародні відносини України — це сукупність стосунків держави України з іншими державами світу та міжнародними організаціями. 13. Пріоритетні напрями зовнішньої політики в Україні. Зовнішня політика України спрямовується на утвердження й розвиток України як незалежної демократичної держави, на збереження її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, на включення національного господарства у світову економічну систему, на поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера. Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благо сприятливих умов для соціально-економічного розвитку нашої держави. Україна проводить відкриту, чесну і принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права. 14. Особистість як об’єкт і суб’єкт політики. Наведіть приклади Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів — об'єктами політики. Суб'єкти політики — це особи і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі. Об'єктами політики є всі явища політ. та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи. Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх соціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політичного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія. Людина як суб'єкт політики та основні параметри її діяльності.У демократ сус-ві пол-ка здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має велике значення- Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне функціонування. 15. Основні суб’єкти політики. Як вони проявляють себе в українській політиці? Суб´єкт політики — це дійова особа, соціальна група чи організація, які, маючи певні інтереси, використовуючи певні засоби, проявляють себе у сфері політики. Стосовно цього існують різні погляди. Одні взагалі не схильні окремо розглядати суб´єкти політики, вважаючи за доцільне зосередитися на проблемах влади, політичної системи, політичних рішень, дій тощо; деякі суб´єкти згадуються при цьому побіжно, без розкриття їхніх характерних ознак. Інші вживають термін "суб´єкт" стосовно лише окремих суб´єктів — таких, як особа, соціальні спільноти, залишаючи поза увагою інші, а це не дає змоги виявити специфіку і роль усіх суб´єктів у політичному процесі. Суб ´єктами політики є: особа, політичні лідери, політична еліта, соціальні спільноти, етнонаціональні спільноти, громадські рухи, громадські організації, політичні партії, регіон, держава. 16. Ваше розуміння раціональності та ірраціональності політики. Наведіть приклади Загальним джерелом як раціональних, так і ірраціональних проявів політики є сама людина, її свідомість, її прагнення підпорядкувати собі оточуючий природний та соціальний світ. Але в аналітико-пізнавальному осягненні політики чітко виявляє себе
Політичний маркетинг — сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику певних настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади. Політичний маркетинг в сучасній Україні є недостатньо розвинутим внаслідок: суттєвих змін ціннісної парадигми суспільства, яка б зумовила якісний запит на політичний товар; копіювання маркетингових проектів інших країн; малоефективних політичних комунікацій; відсутності досвіду застосування технологій, спрямованих на вирішення політичних конфліктів, управління політичними ризиками, формування ефективної державної політики тощо; запропоновано перспективні напрями розвитку українського політичного ринку: постійно випереджальний розвиток політичної культури; вдосконалення комунікаційних процесів, які забезпечують відтворення політичної системи, тобто на політичну соціалізацію, інституціоналізацію та легітимацію; створення єдиного освітнього простору, в якому ідеї, цінності, демократичні принципи інтегруватимуться в структуру масових політичних орієнтацій і значно розширюватимуть соціальну базу державотворчих процесів; посилення ролі інститутів громадянського суспільства (громадські об’єднання, асоціації, партії, групи тиску), інститутів інформації (насамперед, незалежних ЗМІ); інституту трьохсторонніх переговорів між державою, громадянським суспільством і бізнесом; інституту виборів тощо. Все це в подальшому забезпечуватиме високу якість політичного товару, посилюватиме конкурентоздатність суб’єктів політичного ринку, підвищуватиме рівень їх політичних взаємодій, сприятиме вдосконаленню технологій політичного маркетингу та професійного політичного консультування у відповідності до національних інтересів держави. Тема 3
1. Поняття, природа та риси політичної влади. Політична влада - здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля. Характерні її риси: має суспільний характер. домінування владної волі. захищає інтереси великих груп людей (одного класу чи верстви населення, еліти). має особливий апарат управління (політичні інститути). має монополію на регламентацію життя суспільства, виявляється в процесі підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень. має можливість впливу на суспільство та людей через право, переконання, авторитет, традиції, емоції, примус, маніпулювання, виховання. має легітимність. Джерела політичної влади: = сила, = багатство, = становище у суспільстві, = організація, = знання та інформація. Буває: = за правомірністю: легальна та нелегальна. = за засобами вирішення політичних завдань: державна (держава - найвища форма політичної влади), партійна, влада формальних та неформальних об’єднань. Але, політична влада ширша ніж державна, вона має суб’єктів політичної влади: -безпосередніх (народ, органи державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії). -опосередкованих (профспілки, громадські організації тощо) 2. Коли і чому виникла влада? Чому суспільство не може обійтись без політичної влади? Влада як історичне явище виникла ще у первісному суспільстві. Публічна влада первісного суспільства виражала і захищала інтереси всіх членів роду. З огляду на спільність інтересів та взаємодопомогу усіх членів роду: влада виникала в рамках роду на кровно-родинних зв'язках, члени роду не мали антагоністичних протиріч, не було відмінностей між їх правами і обов'язками, був відсутній апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада. В психологічному плані влада виникає через
схильність одних людей до володарювання, а інших до підкорення. Але політична влада існувала не на всіх етапах розвитку суспільства, оскільки в примітивному суспільстві не було необхідності регулювання проблем різних соціальних інтересів. Політична влада виникає там і тоді, коли виникають соціальна нерівність, відмінність соціально-класових інтересів та власне держава як інститут об’єднання суспільства.
3. Політична влада та її функції, як вони виявляються в сучасній Україні? Політична влада - здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля. Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції. Інтегративна функція. - інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, політичних партій та суспільних об'єднань на основі загальнонаціональних інтересів. Регулятивна функція. - регулювання життєдіяльності суспільства, здійснення політико-нормативного регулювання суспільного життя. Мотиваційна функція. - формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різноманітних політичних сил та політико-організаційних структур. Консолідуюча функція. - консолідація всіх елементів політичної системи - намагання не допустити виявів конфронтації та консолідувати суспільство. Якщо влада буде нездатна це зробити, то це може призвести до серйозних деформацій та криз. Стабілізаційна функція. організації суспільного й політичного життя - постійне зміцнення політичної системи, безперервне оновлення та розвиток демократичних політичних інститутів, гарантованість та захист політичних прав та свобод громадян. 4. Поняття та основні концепції влади? Політична влада - здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля. Існують різні концепції політичної влади, так влада: Біхевіористськ а –як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей. Інструменталістська –як можливість використання певних засобів, зокрема насильства. Телеологічна – як досягнення певних цілей і отримання результатів. Структуралістська – як особливі відносини між керівником та підлеглими. Конфліктологічна – як можливість прийняття рішень щодо розподілу благ у конфліктних ситуаціях. Реляціоністська - як міжособистісні стосунки, які дають змогу одній особі змінювати поведінку іншої. Біологічна – як біологічне явище, притаманне і тваринам і людині, що передається на генному рівні і виражається в підкоренні одних іншим. Психологічна – джерело влади у природженій здатності людей до конформізму та групового мислення. Раціоналістичн а – як вияв притаманних людині розумності та раціональності мислення. Ірраціоналістична – джерело влади є в ірраціональних мотиваціях людей, що ґрунтується на примітивних стереотипах поведінки, міфах, символах. Влада здійснюється за допомогою культу людини – сильної, жорсткої, агресивної. Соціокультурна – влада пояснюється особливостями культури даного суспільства. 5. Теорія розподілу влади: сутність, значення, особливості прояву в Україні. Теорія розподілу влади — підсумок багатовікового розвитку державності, пошуку найбільш дієвих механізмів, що оберігають суспільство від деспотизму. Основні положення теорії розподілу влади: 1) розподіл влади закріплюється конституцією;2) законодавча, виконавча і судова влада надаються різним людям і органам;3) всі гілки влади є рівними й автономними, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою владою;4) жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі;5) судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може оголосити закон недійсним, якщо він суперечить конституції.
корумпованість інститутів влади; низькою економічною ефективністю влади; неспроможністю уряду пристосуватися до динамічних змін; суперечностями між загальними цінностями та інтересами владної еліти; забороною політичних партій та незалежних ЗМІ; обмеженням прав і свобод, брак механізмів захисту населення; націоналізм, етнічний і регіональний сепаратизм у багатонаціональних державах; втрата елітою віри в правомірність своєї влади, виникнення гострих суперечностей, істотні розбіжності між гілками влади (боротьба Порошенко та Тимошенко в Помаранчевій коаліції призвела до втрати влади). Шляхи подолання кризи: підтримка постійних контактів з населенням; проведення роз’яснювальної роботи щодо своїх цілей; постійне оновлення законодавства відповідно до вимог часу; врівноваження гілок влади; виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь; організація контролю з боку громадських організацій за діяльністю всіх гілок влади; зміцнення демократичних цінностей у суспільстві; подолання правового нігілізму населення, політичне виховання.
10. Сучасні джерела легітимності політичної влади. Основними джерелами легітимності влади, як правило, виступають основні суб’єкти: народ, уряд і зовнішньополітичні структури. Джерелами влади є авторитет, харизма, сила, престиж, закон, багатство, знання, інтерес, таємниця Для успішної реалізації влади елітою, необхідно, щоб люди які до неї входять володіли як політичною волею так і знаннями у сфері застосування влади. Воля робить владу активною. Знання наділяють владу передбачуваністю. У психологічному плані влада виникає через природну схильність однієї частини до володарювання, іншої до підкорення. В соціальному плані вона випливає з соціальної та ролевої неоднорідності суспільства, незадоволеності інтересів певних суспільних груп, необхідності їх узгодженості, поділу праці на управлінську та виконавчу. Народ (маси) - делегує частину своєї волі політичній еліті, засвоює зміст політичної волі еліти, погоджується з її наказами та виконує їх. Політична еліта - має право приймати рішення від імені всього народу, що регулюють суспільні відносини, контролює поведінку мас через позитивні і негативні санкції, має престиж і певні привілеї. При цьому політична еліта використовує всі наявні у державі ресурси. 1.структурні: закони, суд, державний апарат, партійну дисципліну; 2.психологічні: страх, інтерес, переконання. 3) матеріальні ресурси. 11. Співвідношення понять «легальність» та «легітимність» політичної влади. Наведіть приклади «Легальність» - це сувора відповідність офіційно існуючого закону. Якщо зіставити якийсь конкретний політичний чи юридичний факт з нормами закону, можна вирішити, легально це чи нелегально. Якщо щось не суперечить закону, то це легально. А якщо суперечить, то нелегально. «Легітимністю» називають відповідність тієї або іншої дії, тієї чи іншої політичної фігури очікуванням всього народу, всього суспільства в цілому. «Легітимність», на відміну від легальності, це не формальний закон, не чітко сформульована юридична норма. Це збіг особистості правителя або його дії з тим, що чекає від нього суспільство, вимагає історія, традиція, іноді надзвичайні обставини. Різницю між легітимністю і легальністю можна зрозуміти на наступному прикладі. Уряд будь-якої суверенної держави має право за певних обставин почати військові дії проти якоїсь держави, тоді як ніякі інші організації та інстанції у суверенній державі такого рішення прийняти не можуть. Легально почати війну має право тільки уряд. Легальність подібного акта, коли він здійснюється у відповідності з прописаними і законодавчо закріпленими процедурами, не підлягає сумніву. 12. Децентралізація політичної влади в Україні.
Децентралізація — процес перерозподілу або диспергування функцій, повноважень, людей або речей від центрального управління.
13. Централізація і децентралізація політичної влади? Централізація - Принцип володіння владними повноваженнями, згідно з яким територіальні органи влади у своїй діяльності залежать від центральних органів. Децентралізація — це передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Так, аби якомога більше повноважень мали ті органи, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно. Владна верхівка (еліти) крім суспільного задовольняє власний інтерес, який може поступово стати домінуючим. Узурпація влади – надмірна концентрація влади в руках певних осіб чи окремих інституцій, відчуження влади від простої людини до влади верхівки, яка поступово набуває рис деспотизму та тиранії. З метою пошуку способів протидії узурпації влади виникла теорія децентралізації. Децентралізація забезпечує передачу повноважень з центру на місця, для приведення у відповідність із потребами населення, послуг, які надає держава. Її основа закладена в Конституції держави, яка визначає адміністративно-територіальний поділ, конституційний статус територіальних одиниць, володіння частиною суверенітету, ступінь автономності, сфери компетенції. Виділяють різні види децентралізації: Політична децентралізація - розподіл влади між центральним урядом та місцевими органами влади з неієрархічним підпорядкуванням. Адміністративна децентралізація - розподіл влади між центральним урядом та місцевими органами влади в ієрархічному порядку. 14. Які існують шляхи досягнення влади? Особиста думка Історично відомі такі шляхи завоювання, досягнення політичної влади: політична реформа; політична революція; контрреволюція; мілітаристський спосіб; різного роду політичні перевороти. Спосіб здобуття влади зумовлює всю подальшу діяльність політичних сил, що прийшли до влади. Політична реформа - перетворення, зміна, переустрій політичного життя (порядків, інститутів, установ), що здійснюються в основному без змін основ існуючого ладу. Політична реформа передбачає еволюційний розвиток суспільства і його інститутів влади. Вона являє собою певний крок, етап прогресивного перетворення. Політична революція - це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу, встановлення нового режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади, здійснення докорінних змін політичного життя суспільства. Контрреволюція - це боротьба поваленого класу, соціальної групи або прошарку, які сходять з історичної арени, як їхнє реагування на революційну практику. Мілітаристська форма досягнення влади являє собою захоплення політичної державної влади за допомогою воєнної сили. Це можливо як шляхом завоювання країни ззовні, так і за допомогою застосування воєнної сили всередині країни. Формою захоплення влади за участю військових є різні політичні перевороти. Ця участь може бути активною, а в разі вдалого перевороту - пасивною. Політичні перевороти - форма насильницької або ненасильницької зміни політичної влади, в результаті якої політичне управління країни переходить до рук нових політичних сил. Військова змова - форма встановлення влади військовими, яка не обмежена законами, спирається на воєнну силу і виражає насамперед інтереси військовослужбовців, усього військово-промислового комплексу. 15. Політична еліта в Україні особливості формування. Критерії оцінки популярності та ефективності діяльності політичної еліти. Політична еліта – – самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними соціальними і політичними якостями, яка бере
президентська республіка). Згідно ст.5 К.У. носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ознаками демократичної політичної влади є - реальна представницька демократія (обрання ВРУ, Президента та органів місцевого самоврядування на основі принципів виборчого права: змагання та конкуренції), поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6 к), верховенство закону, проголошення «дозволу всього, що не заборонено законом”, ідеологічний та конституційний плюралізм, багатопартійність тощо. Визначені К. політичні права та свободи – забезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави, пов’язані з її участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема К. передбачено: = право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними, рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; право на об 'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у профспілках; на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій; право на звернення; право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо. Україна переживає складний період конституційного реформування, розбалансованості гілок держ. влади, тому розвиток її демократії залежить від можливості ефективної реалізації цих прав, а саме спрямованості державної політики на забезпечення належного рівня життя людини; стабільності політичних структур; належного рівня політичної культури в суспільстві.
19. Основні різновиди політичної влади. Наведіть приклади Залежно від засобів здійснення влади розрізняються різні її види — економічна, соціальна, політична, сімейна, державна. Економічна влада — це відносини які зумовлені матеріальними потребами життя суспільства, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі волю інших учасників процесу виробництва. Якщо економічна влада передбачає розподіл матеріальних благ, то соціальна означає розподіл благ соціальних. Вона пов'язана з визначенням статусу різних груп у структурі суспільства, посад, прав та обов'язків, наданням соціальних послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, забезпечення житлом тощо. Сімейна влада — побудована на силі авторитету одного або декількох членів сім'ї, який дає змогу впливати на життєдіяльність цієї сім’ї. Політична влада — це здатність суспільних груп чи індивідів впроваджувати у життя рішення, що виражають їхню волю і впливають на діяльність, на поведінку людей та їх об'єднань, за допомогою волі, авторитету, права, насильства. Державна влада - це спосіб керівництва суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса. **Тема 4
- Поняття і структура політичної системи** Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб´єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства. До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв´язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб´єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей,
цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з´ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є. Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов´язані між собою і створюють стійку цілісність. Структуру політичної системи становлять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об ´єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.
2. Політична система та її функції. Найважливіші особливості та функції політичної системи України Політична система це цілісна, інтегрована сукупність політичних інститутів, суспільних структур і цінностей, а також їх взаємодій, в яких реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив. Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства: вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання); організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна); функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм; координація окремих елементів суспільства; політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність); артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення); узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення; інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей; політична комунікація складових політичної системи. **3. Особливості політичних систем зарубіжних країн
- Типологія політичних систем** Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати за принциповими, корінними ознаками. Існує три головні моделі політичних систем: – командна; – змагальна; – соціо-примирлива. Типологія політичних систем за Ж. Блонделем: – ліберальні демократії; – радикально-авторитарні (комуністичні) системи; – традиційні (збереження наявних соціальних відносин);
- популістські (властиві країнам третього світу); – авторитарно-консервативні. Типологія політичних систем за Г. Алмондом: – англо-американська (характерні риси
- прагматизм, раціоналізм, основні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); – континентально-європейська (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); – доіндустріальна, або частково індустріальну, (передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень); – тоталітарна (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість). 5. Політична система України, її особливості та структура Політична система України нині перебуває на стадії розвитку всіх її компонентів, наповнення її функцій новим змістом, що відповідає статусу незалежної самостійної держави. Становлення і розвиток політичної системи України відбувається в період переходу від тоталітарного до демократичного суспільства еволюційним шляхом. Суперечливий характер її розвитку виявляється в повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності та партійних систем, прагненнях використати політичні цінності минулого без урахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі. Для політичної системи України притаманні такі ознаки:
продовження влади батька (патріарха) у сім'ї. Договірна (теорія суспільного договору), держава виникла в результаті угоди (договору) як акту розумної волі людей, стала частиною теорії природного права. Органічна держава (як суспільний організм) подібно до живого (біологічного) організму, народжується, розмножується, старіє і гине. Космічна - держава виникла із завезенням з космосу на землю іншими цивілізаціями політичної організації суспільства.
9. Функції держави та структура державної влади Внутрішні функції: - правотворча – творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство). - правоохоронна – контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів; захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо; – економічно-господарська – захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності; регулювання господарської діяльності, ринкових відносин; державне управління економікою; – соціальна – регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення; узгодження інтересів і потреб індивідів та соціальних груп; ефективна демографічна політика; – культурно-виховна – регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей; – екологічна – захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури. Зовнішні функції: - оборонна – захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави; – дипломатична – відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті; здійснення самостійної зовнішньої політики; співробітницька – розвиток економічних, політичних, культурних відносин між державами; поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основі. СТРУКТУРА ДЕРЖАВИ – органи державної влади, які поділяються на представницькі, як правило, законодавчі (парламент); – органи державного управління, тобто виконавчо- розпорядчі (система міністерств, відомств, адміністративні установи на місцях); – президента як главу держави, який в керівництві державою безпосередньо взаємодіє з представницькими та виконавчо-розпорядчими органами; – органи правосуддя, покликані забезпечити торжество законів у державі; – контрольно-наглядові органи, до яких належать прокуратура, різноманітні контрольні відомства; – органи охорони громадського порядку (міліція, поліція) та органи державної безпеки. 10. Правова та соціальна держава: основні ознаки Правова держава виступає як такий тип держави, влада якої заснована на праві, обмежується за допомогою права і здійснюється у правових формах. Основні ознаки правової держави: 1) пріоритет прав і свобод особи, гарантованих державою і реалізовуваних громадянами, рівність громадян перед законом, доступність правового захисту для кожного громадянина, обмеження втручання держави у сферу приватної ініціативи. Громадяни діють за принципом: «Дозволено все, що не заборонене законом»; 2 ) верховенство правового закону в системі нормативно-правових актів. 3) демократичний легальний спосіб формування влади. 4) розподіл влади. Кожна з гілок влади (законодавча, виконавча, судова) формується і діє в певній незалежності одна від одної. 5) зв'язаність влади правом. Влада правової держави діє за принципом: «Дозволене лише те, що безпосередньо передбачене законом»; 6) високий рівень загальної та правової культури громадян. Тільки в цьому
випадку є можливою свідома, компетентна участь громадян в управлінні державними і суспільними справами, повага до закону, прав і свобод співгромадян; 7) взаємна відповідальність держави та особи. Відповідальність особи перед державою виражається в дотриманні заборон і виконанні обов'язків (наприклад, платити податки), несенні тягаря обмежень у разі правопорушень. 8) гідне положення суду в суспільстві і державі. Суд може бути арбітром у взаєминах між громадянами і державою. Соціальна держава — це держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. Ознаки соціальної держави: 1) могутній економічний потенціал, що дає змогу здійснювати заходи із перерозподілу доходів, не ущемляючи істотно становища власників; 2) соціально орієнтована структура економіки, що виявляється в існуванні різних форм власності зі значною часткою власності держави в потрібних галузях господарства; 3) яскраво виражена соціальна спрямованість політики держави, що виявляється в розробці різноманітних соціальних програм і пріоритетності їх реалізації; 4) наявність у держави цілей встановлення загального блага, утвердження в суспільстві соціальної справедливості, забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, рівних стартових можливостей для самореалізації особи. 5) наявність розвиненого правового регулювання в соціальній сфері (з виділенням галузей трудового права, права соціального забезпечення, медичного права тощо).
11. Соціальна держава. Які передумови необхідні для формування соціальної держави? Соціальна держава — це держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. 12. Форми державного правління. Якою є форма державного правління в Україні? ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ – спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави. Залежно від правового статусу глави держави й порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняються дві основних форми державного правління – монархія(абсолютна і конституційна) і республіка(– президентська республіка;– парламентська республіка; – республіка змішаного типу.). За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою. 13. Форми державного устрою. Особливості державного устрою в Україні. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ – спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими. Розрізняють прості (унітарні) і складні (федеративні, конфедеративні) держави. За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям, 14. Поняття громадянського суспільства, його основні ознаки. Громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина. Ознаками громадянського суспільства є: · приватна власність, вільна праця, підприємництво; · існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян .на добровільній основі; · багатоманітність виховання, освіти, науки, культури; · наявність незалежної системи засобів масової інформації; ·
Ступінь свободи Громадянські свободи Обов'язок Тема 5
1. Дайте визначення політичного режиму. Які існують типи політичних режимів? Чим вони відрізняються між собою? Політичний режим - це спосіб функціонування політичної системи суспільства, визначальний характер політичного життя в країні, система прийомів, методів, способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві. Основні типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Тоталітарний політичний режим. Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова означає «цілий», «повний», «загальний». Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину. Авторитарний політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Авторитаризм - політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи. Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. Демократичний політичний режим. Демократія є найскладнішим типом політичного режиму. Термін «демократія» в перекладі з грецького - влада, владарювання) означає «владу народу». Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади. Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і іншим диктаторським режимам. 2. Демократія: сутність і характерні риси. Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади. Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і іншим диктаторським режимам. Найважливішими ознаками демократії є: Юридичне визнання верховної влади народу. Періодична виборність основних органів влади. Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду. Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості. Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади. Підзвітність виборних органів своїм виборцям. 3. Демократія: форми та гарантії Основні способи (форми) реалізації демократії. Залежно від того, як, яким чином народ здійснює право на владу можна виділити три основні способи реалізації демократії. 1 Пряма демократія - весь народ (має право голосу) безпосередньо ухвалює рішення і стежить за їх виконанням. Така форма демократії найхарактернішої є для ранніх форм демократії, наприклад, для родової
общини. Пряма демократія існувала і в античні часи в Афінах. Так головним інститутом влади був Народний збір, який ухвалював рішення і нерідко міг організовувати їх негайне виконання. Подібного роду демократія існувала і в Стародавньому Римі, в середньовічному Новгороді, у Флоренції і у ряді інших міст-республік.2 Плебісцитарна демократія - народ ухвалює рішення лише в певних випадках, наприклад, під час референдуму з якогось питання. 3 Представницька демократія - народ обирає своїх представників, і вони від його імені управляють державою або якимсь органом влади. Представницька демократія є найпоширенішою формою народовладдя. Недоліки представницької демократії полягають в тому, що народні обранці, отримавши владні повноваження, не завжди виконують волю тих, кого вони представляють.
4. Визначте спільні риси й відмінності у формуванні та функціонуванні тоталітарного та авторитарного політичних режимів. Тоталітарний політичний режим. Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова означає «цілий», «повний», «загальний». Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину. Авторитарний політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Авторитаризм - політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи. Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. 5. Чи є неминучим встановлення авторитарного режиму у процесі модернізації тоталітарного суспільства? Авторитарний – спосіб правління що базується на сильній виконавчій владі. Тоталітарний: на пануванні політичної еліти над суспільством та особою) переважно силовими засобами, збройним насильством). Залежно від цілей виокремлюють різні види авторитаризму: Стабілізаційний - забезпечує збереження існуючого ладу. Революційний – спрямований на зміну типу суспільно політичного розвитку. Авторитарний режим є не настільки різким у реакційних проявах як тоталітарний. Він поєднує риси як тоталітарного так і демократичного режимів, тому може бути перехідним. Найчастіше у процесі модернізації тоталітарного суспільства встановлюють авторитарний режим, так як держави намагаються створити передумови для демократизації суспільства не встигають одразу відпрацювати механізми демократичної влади. Ліквідація тоталітарного режиму може здійснюватися „зверху” сильною авторитарною владою, яка поступово впроваджує основні демократичні засади: ринкову економіку, багатопартійність, плюралізм в усіх сферах життя, реальний розподіл влади. Навіть при встановлені та використанні демократичних методів управління можуть зберігатися елементи авторитаризму. Цей період розвитку держави називають перехідним періодом, наприклад, він притаманний військовим політ.режимам де внаслідок переворотів, влада перейшла до військових, їх чиновників, а також для країн, що утворилися після розпаду СРСР. Разом з тим, політологи вважають, що У. від тоталітаризму відразу переходила до демократії мінуючи авторитарний режим. Хоча, на мою думку, більше авторитаризмом був період після незалежності У. (особливо „кучмізму”) - до прийняття К.1996 р. (що проголосила демократичні засади) та Помаранчевої революції. 6. Сучасні теорії демократії Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна Ліберальна концепція демократії ґрунтується на ліберальній ідеї суверенітету особистості, тобто пріоритету індивіда стосовно суспільства і держави. Відповідно до
