Docsity
Docsity

Prepare for your exams
Prepare for your exams

Study with the several resources on Docsity


Earn points to download
Earn points to download

Earn points by helping other students or get them with a premium plan


Guidelines and tips
Guidelines and tips

Правова природа медичної̈ допомоги і медичної̈ послуги. Поняття медичного обслуговування, Lecture notes of Legal medicine

Поняття медичної допомоги закріплено у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Медична допомога – це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.

Typology: Lecture notes

2023/2024

Uploaded on 05/06/2024

to-lik
to-lik 🇬🇧

1 / 11

Toggle sidebar

This page cannot be seen from the preview

Don't miss anything!

bg1
ІІІ. МЕДИЧНА ДОПОМОГА ТА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ
5.1. Правова природа медично допомоги і медично послуги. Поняття медичного обслуговуванняїї
Поняття медичної допомоги закріплено у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я.
Медична допомога – це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику,
діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також
у зв’язку з вагітністю та пологами.
Послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) – це послуга, що надається пацієнту закладом
охорони здоров’я або фізичною особою-підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом
порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником.
Існують різні класифікації медичних послуг за різноманітними категоріями.
Медична допомога належить до складу більш широкого поняття «медична послуга», але має специфічні ознаки
порівняно з узагальненим поняттям медичної послуги, зокрема:
1. медична допомога надається кваліфікованими фахівцями у сфері медицини, тоді як окремі медичні послуги
можуть надаватись некваліфікованими спеціалістами після проходження навчальних курсів або тренінгів;
2. необхідність надання медичної допомоги завжди зумовлена певним фізичним або психічним станом
пацієнта. На відміну від послуг, допомога надається без вільного волевиявлення як уповноважених, так і
зобов’язаних осіб. Будь-якій особі, яка перебуває в критичному для життя стані або, якщо стан її здоров’я є
небезпечним для інших осіб, надається медична допомога. При цьому вона, навіть, може не тільки не
усвідомлювати значення і наслідки такої допомоги, а й не бажати їх. А медичні послуги можуть надаватись
незалежно від стану особи, якій ця послуга надається, на основі її волі та вільного волевиявлення;
3. медична допомога має надаватися медичним працівником в обов’язковому порядку. Норма стосовно цього
обов’язку закріплена в Основах законодавства про охорону здоров’я (ст. 37, 52). Невиконання тягне за собою
кримінальну відповідальність медичного працівника (ст. 139 Кримінального кодексу України). Надання
інших медичних послуг на комерційній основі здійснюється на підставі публічної угоди, обов’язок виконання
якої регулюється виключно положеннями цивільного законодавства.
Отже, медичну допомогу слід розглядати як правомірне втручання фахівця в галузі медицини у фізичну або психічну
сферу існування людини, зумовлене станом її здоров’я, з метою рятування життя, поліпшення стану, поновлення
здоров’я. Медичні послуги є більш широким поняттям, ніж медична допомога, оскільки охоплює також послуги, які не
спрямовані на рятування життя чи поновлення здоров’я, а також сервісні та немедичні послуги з використанням
медичної науки.
Характерні особливості медичних послуг є:
- комплексний характер медичних послуг – послуги у сфері охорони здоров’я часто мають складну структуру, тобто
включають в себе декілька «простих» послуг і є результатом діяльності декількох категорій медичних працівників;
- метою надання медичних послуг є вплив на здоров’я пацієнта, на його фізичний або психологічний стан;
- публічний характер – медичні послуги надаються усім особам, які звертаються за їх отриманням;
- не підлягають повній стандартизації, тому що не можна заздалегідь передбачити всі фактори (вік пацієнта,
давність хвороби тощо);
- підвищені вимоги з боку держави, зокрема до суб’єкта їх надання (наприклад, суб’єкт надання медичних послуг
повинен відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, мати ліцензію на заняття медичною практикою,
проходити акредитацію);
- триваючий характер – тривалість медичної послуги у часі варіюється від виду медичної послуги та стану здоров’я
споживача такої послуги;
- кінцевим результатом медичної послуги є задоволення життєвих потреб людини і в цій якості медична послуга
має споживчу вартість;
- ризиковість – часто медики не в змозі впоратися з блискавично або нетипово перебігаючими захворюваннями не
в силу своєї неосвіченості, а внаслідок порогу знання в медичній науці.
Існують різні класифікації медичних послуг за різноманітними категоріями.
pf3
pf4
pf5
pf8
pf9
pfa

Partial preview of the text

Download Правова природа медичної̈ допомоги і медичної̈ послуги. Поняття медичного обслуговування and more Lecture notes Legal medicine in PDF only on Docsity!

ІІІ. МЕДИЧНА ДОПОМОГА ТА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

5.1. Правова природа медично допомоги і медично послуги. Поняття медичного обслуговуванняї̈ ї̈

Поняття медичної допомоги закріплено у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Медична допомога – це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами. Послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) – це послуга, що надається пацієнту закладом охорони здоров’я або фізичною особою-підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Існують різні класифікації медичних послуг за різноманітними категоріями. Медична допомога належить до складу більш широкого поняття « медична послуга », але має специфічні ознаки порівняно з узагальненим поняттям медичної послуги , зокрема:

  1. медична допомога надається кваліфікованими фахівцями у сфері медицини, тоді як окремі медичні послуги можуть надаватись некваліфікованими спеціалістами після проходження навчальних курсів або тренінгів;
  2. необхідність надання медичної допомоги завжди зумовлена певним фізичним або психічним станом пацієнта. На відміну від послуг, допомога надається без вільного волевиявлення як уповноважених, так і зобов’язаних осіб. Будь-якій особі, яка перебуває в критичному для життя стані або, якщо стан її здоров’я є небезпечним для інших осіб, надається медична допомога. При цьому вона, навіть, може не тільки не усвідомлювати значення і наслідки такої допомоги, а й не бажати їх. А медичні послуги можуть надаватись незалежно від стану особи, якій ця послуга надається, на основі її волі та вільного волевиявлення;
  3. медична допомога має надаватися медичним працівником в обов’язковому порядку. Норма стосовно цього обов’язку закріплена в Основах законодавства про охорону здоров’я (ст. 37, 52). Невиконання тягне за собою кримінальну відповідальність медичного працівника (ст. 139 Кримінального кодексу України). Надання інших медичних послуг на комерційній основі здійснюється на підставі публічної угоди, обов’язок виконання якої регулюється виключно положеннями цивільного законодавства. Отже , медичну допомогу слід розглядати як правомірне втручання фахівця в галузі медицини у фізичну або психічну сферу існування людини, зумовлене станом її здоров’я, з метою рятування життя, поліпшення стану, поновлення здоров’я. Медичні послуги є більш широким поняттям, ніж медична допомога, оскільки охоплює також послуги, які не спрямовані на рятування життя чи поновлення здоров’я, а також сервісні та немедичні послуги з використанням медичної науки. Характерні особливості медичних послуг є:
  • комплексний характер медичних послуг – послуги у сфері охорони здоров’я часто мають складну структуру, тобто включають в себе декілька «простих» послуг і є результатом діяльності декількох категорій медичних працівників;
  • метою надання медичних послуг є вплив на здоров’я пацієнта, на його фізичний або психологічний стан;
  • публічний характер – медичні послуги надаються усім особам, які звертаються за їх отриманням;
  • не підлягають повній стандартизації, тому що не можна заздалегідь передбачити всі фактори (вік пацієнта, давність хвороби тощо);
  • підвищені вимоги з боку держави, зокрема до суб’єкта їх надання (наприклад, суб’єкт надання медичних послуг повинен відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, мати ліцензію на заняття медичною практикою, проходити акредитацію);
  • триваючий характер – тривалість медичної послуги у часі варіюється від виду медичної послуги та стану здоров’я споживача такої послуги;
  • кінцевим результатом медичної послуги є задоволення життєвих потреб людини і в цій якості медична послуга має споживчу вартість;
  • ризиковість – часто медики не в змозі впоратися з блискавично або нетипово перебігаючими захворюваннями не в силу своєї неосвіченості, а внаслідок порогу знання в медичній науці. Існують різні класифікації медичних послуг за різноманітними категоріями.

За критерієм суб’єкта та підстави надання медичної послуги розрізняють: а) державні публічні медичні послуги – це медичні послуги, що надаються повністю або частково за рахунок державного бюджету з використанням майна, що перебуває у власності держави. б) приватні медичні послуги – надаються медичними установами як публічної так і приватної форми власності за рахунок коштів суб’єкта, який звертається за наданням такої послуги. Окрім того, залежно від суб’єкта медичної діяльності, медичні послуги можна класифікувати на: а) медичні послуги, що надаються закладами охорони здоров’я. У свою чергу, заклади охорони здоров’я можуть бути державними, комунальними та приватними; б) медичні послуги, що надаються фізичними особами, що здійснюють приватну медичну практику. За своїм характером медичні послуги поділяються на: а) профілактичні; б) діагностичні; в) лікувальні; г) консультаційні; д) реабілітаційні. За сегментами галузі охорони здоров’я, до якої належать ті чи інші медичні послуги, їх можна класифікувати на: а) стаціонарні; б) амбулаторно-поліклінічні; в) санітарно-гігієнічні; г) параклінічні; д) епідеміологічні. За рівнями надання медичної допомоги медичні послуги поділяються на: а) спеціалізовані; б) високоспеціалізовані; в) долікарські; г) лікарські медичні послуги. За джерелами фінансування можна виділити: а) оплатні медичні послуги; б) безоплатні медичні послуги Медичне обслуговування – це діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням. Медична допомога надається населенню на підставі договорів про медичне обслуговування, що укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я на відповідний бюджетний період. Зіставляючи поняття медичного обслуговування, медичної допомоги та медичної послуги, слід узагальнити , що медична послуга є окремою дією, медична допомога – це сукупність дій (медичних послуг), а медичне обслуговування передбачає здійснення діяльності з надання медичних послуг.

5.2. Підстави зобов’язань з надання медичної допомоги

В доктрині цивільного права прийнято виділяти такі основні підстави виникнення зобов’язань з надання медичної допомоги: правочин; одностороння обіцянка; дії в інтересах третьої особи без доручення. Правочин є найпоширенішою підставою виникнення зобов’язань з надання медичної допомоги. І їх слід розділити на дві групи:

  1. Правочини, що є підставою для надання безоплатної/частково оплатної медичної допомоги в межах державних фінансових гарантій
  2. Правочини, що є підставою для надання оплатної медичної допомоги поза межами державних гарантій. Далі детальніше про кожну із зазначених груп правочинів.
  1. Правила щодо вчинення правочинів, що є підставою для надання безоплатної / частково оплатної медичної допомоги в межах державних фінансових гарантій, зафіксовані у положеннях Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Зі змісту зазначеного Закону випливає, що підставою для виникнення зобов’язання з надання медичної допомоги є два види правочинів:

б) можливість настання тяжких наслідків у разі ненадання медичної допомоги в) наявність передбаченого правовим актом обов’язку медичного працівника надати медичну допомогу г) відсутність поважних причин для ненадання медичним працівником медичної допомоги Цивільно-правовий характер відносин у таких ситуаціях підтверджується тим, що обов’язковість надання медичної допомоги не виключає можливості укладення договору про надання медичних послуг після виведення пацієнта з небезпечного для життя стану.

5.3. Забезпечення загальнодоступності медично допомогиї̈

В Україні право на медичну допомогу забезпечується та регламентується

  • ст. 49 Конституції України,
  • ст. 4 та 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»,
  • ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства»,
  • ст. 284 Цивільного кодексу України,
  • ст. 3 та ст. 5 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»,
  • Клятвою лікаря та ін. Відповідно до ст. 49 Конституції України : «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності» Стаття 4 Основ законодавства України про охорону здоров’я визначає рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медично допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров’я. Окрім того, згідно зії̈ ст. 78 - медичні і фармацевтичні працівники зобов’язані сприяти охороні та зміцненню здоров’я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу; безплатно надавати відповідну невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях. Ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України декларує, що фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Оскільки зазначена стаття не закріплює жодних додаткових умов або уточнень, це право слід вважати безумовним. У свою чергу з цього також випливає, що медична допомога має бути загальнодоступною. У ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій. Окрім того, одним із принципів програми медичних гарантій є надання рівних державних гарантій для реалізації пацієнтами права на охорону здоров’я незалежно від віку, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, зареєстрованого місця проживання, за ознакою мови або іншими ознаками ( ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державні фінансові гаранті медичногої̈ обслуговування населення» ). Згідно з Клятвою Лікаря України лікарі, приймаючи присягу, обіцяють усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров’я людини, лікуванню і запобіганню захворювань, надавати медичну допомогу всім, хто її потребує.

Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав називає чотири основні елементи, що складають зміст поняття «доступність» у контексті права на здоров’я та медичну допомогу:

  1. відсутність дискримінації , тобто доступність медичних закладів, товарів і послуг має юридично гарантуватися і практично забезпечуватися для усіх верств, прошарків чи груп населення, особливо найбільш уразливих або соціально відчужених (корінні народи, етнічні меншини, жінки, діти, люди похилого віку та з особливими потребами, хворі на СНІД та ВІЛ-інфіковані тощо), без обмеження за жодною із ознак, заборонених міжнародним правом;
  2. фізична доступність – означає, що медичні заклади, товари и̮ послуги мають перебувати в межах фізичної̈ досяжності для всього населення, особливо найбільш уразливих або соціально відчужених, незалежно від географіı місця їх перебування;
  3. економічна доступність , тобто рівна можливість доступу до медичних закладів, гарантованого набору відповідних товарів і послуг незалежно від матеріального становища людини.
  4. доступність інформації, що стосується охорони здоров’я. Цей елемент включає можливість пошуку, отримання й поширення відповідних матеріалів з урахуванням права на конфіденційність особистих медичних та інших даних. Отже , доступність медичної допомоги можна визначити як організаційно забезпечену можливість надання своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги населенню країни незалежно від географічних, економічних, соціальних, інформаційних, культурних та мовних бар’єрів.

5.4. Види медично допомогиї̈

Згідно зі ст. 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я медична допомога за видами поділяється на:

  1. екстрену;
  2. первинну;
  3. вторинну (спеціалізовану);
  4. третинну (високоспеціалізовану);
  5. паліативну;
  6. медичну реабілітацію. Екстрена медична допомога – це медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я (ст. 35 Основ законодавства). Характерні особливості екстреної медичної допомоги: а) право на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу гарантується для кожного громадянина України та будь-якої іншої особи на території України. А в межах цього права кожна особа має право:
  • здійснити виклик екстреної медичної допомоги;
  • звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, який може забезпечити надання тако допомоги;ї̈
  • повідомити лікуючого лікаря або працівників найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини; б) екстрена медична допомога має бути надана медичними працівниками відділення екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної медичної допомоги або інші особи;

в) надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинно чи третинної медичноїї̈ допомоги; г) надається безоплатно без направлення відповідно до медичних показань пацієнтам, які звернулися до акушера- гінеколога, стоматолога, педіатра, та пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку в цьому закладі охорони здоров’я, а також пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога – це медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних станів (під час вагітності та пологів) із застосуванням високотехнологічного обладнання або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної медичної допомоги або третинної медичної допомоги з іншої спеціалізації. На основі положень ст. 353 Основ законодавства України про охорону здоров’я можна визначити такі характерні особливості третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги : а) її надання здійснюється високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров’я; б) надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення; в) надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної чи вторинної медичної допомоги або закладу охорони здоров’я, який забезпечує надання первинної, вторинної чи третинної медичної допомоги, у тому числі й іншої спеціалізації; г) надається безоплатно без направлення відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров’я, з якими укладені договори про медичне обслуговування населення, пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку у відповідному високоспеціалізованому багатопрофільному або однопрофільному закладі охорони здоров’я , а також пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані. Паліативна допомога – це медична допомога, яка надається пацієнтам на останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань та включає в себе комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних та емоційних страждань пацієнтів, а також надання психосоціальної і моральної підтримки членам їх сімей (ст. 354 Основ законодавства України про охорону здоров’я). Всесвітня організація охорони здоров’я офіційно тлумачить паліативну допомогу як підхід, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів та членів їхніх сімей, які стикнулися з проблемою смертельного захворювання, шляхом запобігання та полегшення страждань завдяки ранньому виявленню і точній оцінці проблем, що виникають, і проведенню адекватних лікувальних заходів (при больовому синдромі та інших розладах життєдіяльності), а також надання психосоціально і моральної підтримки.ї̈ Паліативна допомога надається безоплатно за направленням закладу охорони здоров’я, в якому пацієнтові надавалася вторинна чи третинна медична допомога, з яким укладено договір про медичне обслуговування населення. Зазначені аспекти регулюються різними підзаконними актами, ключовим з яких є Наказ Міністерства охорони здоров’я Про удосконалення організації надання паліативної допомоги в Україні. Цим Наказом затверджено «Порядок надання паліативної допомоги», що наразі є основним нормативним актом у цій сфері. Ключові положення Порядку надання паліативної допомоги:

  1. паліативна допомога надається закладами охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичними особами-підприємцями, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики;
  1. основою надання паліативної допомоги є мультидисциплінарний підхід, що передбачає залучення мультидисциплінарної команди, склад якої може бути різним та визначається залежно від стану пацієнта, обсягів допомоги, розміру території обслуговування;
  2. основними складовими паліативної допомоги є:
  • медична (симптоматична терапія, запобігання та лікування хронічного больового синдрому, медикаментозна терапія, надання ефективного знеболення);
  • соціальна (в тому числі надання соціальної послуги паліативного догляду);
  • духовна і психологічна підтримка пацієнта та його сім’ї, інших осіб, що здійснюють догляд за пацієнтом;
  1. надання паліативної допомоги ґрунтується на принципах:
  • доступності;
  • планування;
  • безперервності та наступності;
  • відповідно до побажань Пацієнта щодо вибору місця лікування та місця смерті із забезпеченням можливості отримання куративного лікування паралельно із паліативною допомогою;
  • урахування етичного і гуманного ставлення до пацієнта та членів його сім’ї, інших осіб, що здійснюють догляд за пацієнтом, упродовж 7 днів на тиждень;
  1. доступність паліативної допомоги забезпечується пацієнтам всіх вікових категорій та соціальних груп, незалежно від місця перебування пацієнта. Медична реабілітація – це вид медичної допомоги, що надається пацієнтам в амбулаторних або стаціонарних умовах і включає систему медичних та інших заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою створення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання. Медична реабілітація призначається пацієнтам:
  • після закінчення гострого періоду захворювання в разі наявності обмежень життєдіяльності;
  • з уродженими та спадковими патологічними станами, набутими порушеннями опорно-рухового та мовного апарату, вадами зору та слуху;
  • у разі встановлення стійко непрацездатності (інвалідності).ї̈ Медична реабілітація здійснюється безоплатно державними та комунальними закладами охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, за направленням відповідно до медичних показань державного чи комунального закладу охорони здоров’я, в якому пацієнтові надавалася вторинна чи третинна медична допомога.

5.5. Правове забезпечення вакцинації населення

Вакцинація (щеплення, імунізація) – створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини чи імуноглобуліну. Основи законодавства України про охорону здоров’я (ст. 30) встановлюють, що держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване запобігання, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов’язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

Народна медицина (цілительство) – методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях і не потребують державної реєстрації. Основи законодавства України про охорону здоров’я (ст. 74-1 ) встановлюють, що особи, які не мають спеціальної медичної освіти, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи-підприємці та отримали спеціальний дозвіл на заняття цілительством, виданий центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, мають право на заняття цілительством. Строк дії спеціального дозволу на заняття цілительством становить п’ять років. Спеціальний дозвіл може бути анульований за конкретних випадків. Підставою для анулювання спеціального дозволу є:

  1. заява особи, яка має спеціальний дозвіл, про анулювання спеціального дозволу;
  2. припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця;
  3. повторне порушення особою, яка має спеціальний дозвіл, умов для зайняття народною медициною;
  4. виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих для видачі спеціального дозволу;
  5. встановлення факту передачі спеціального дозволу іншій особі для зайняття народною медициною;
  6. невиконання розпорядження про усунення порушень умов для зайняття народною медициною;
  7. неможливість особи, яка має спеціальний дозвіл, забезпечити дотримання умов для зайняття народною медициною;
  8. відмова такої особи від проведення перевірки дотримання умов для зайняття народною медициною;
  9. смерть фізичної особи – підприємця. Розмір плати за видачу, переоформлення, видачу дубліката спеціального дозволу на зайняття народною медициною:
  1. видача спеціального дозволу – одна мінімальна заробітна плата; 2) переоформлення спеціального дозволу – п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 3) видача дубліката спеціального дозволу – п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Наказом МОЗ України від 16.03.2016 р. № 189 «Про організацію роботи фізичних осіб-підприємців, які займаються народною медициною», встановлено, що заняття народною медициною здійснюється з дотриманням певних умов.
  2. застосовувати лише той метод народної медицини, що ґрунтується на досвіді багатьох поколінь та який заявлений в спеціальному дозволі на зайняття народною медициною;
  3. вести на паперових носіях медичну документацію та надавати на вимогу пацієнта копію його медичної документації, засвідчену особистим підписом цілителя;
  4. у разі відсутності діагностичного, профілактичного або лікувального ефекту від використання методів народної медицини своєчасно направити пацієнта до закладу охорони здоров’я з метою надання кваліфікованої медичної допомоги;
  5. визначати показання та протипоказання для призначення пацієнтам лікування методами народної медицини при наданні медичної допомоги в кожному конкретному випадку;
  6. проводити аналіз ефективності використання в медичній практиці методів народної медицини, які застосовує цілитель;
  7. забезпечити умови для запобігання виникненню ускладнень, які можуть призвести до погіршення стану здоров’я пацієнтів при лікуванні методами народної медицини;
  8. знати вимоги медично етики та деонтологі і неухильно їх дотримуватися;ї̈ ї̈
  9. зберігати та надавати інформацію про пацієнта в установленому законодавством порядку;
  10. одержувати поінформовану добровільну згоду пацієнта на проведення оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування цілителем;
  1. зберігати за місцем зайняття народною медициною:
  • копії документів, які додавались до заяви про видачу спеціального дозволу на зайняття народною медициною;
  • медичну документацію;
  1. використовувати приміщення, в якому займаються народною медициною, за різними функціональними призначеннями не допускається;
  2. спільне використання приміщень різними цілителями повинно підтверджуватись договорами найму або оренди або іншими документами, які надають право користування цим приміщенням;
  3. дотримуватись кваліфікаційних вимог до фізичних осіб-підприємців, які займаються народною медициною, затверджених МОЗ;
  4. проводити поточне (зранку та увечері) та генеральне прибирання приміщення предметів (раз на тиждень) із застосуванням дезінфекційних засобів, дозволених до використання в Україні. Також під час своєї професійної діяльності здійснює: проведення нагляду за побічними реакціями/діями методів народної медицини, що застосовує в своїй практиці; ведення документації; планування роботи та аналіз її результатів; дотримання принципів медичної етики та деонтології. Цілитель не має права застосовувати інвазивні методи втручання, лікувати хворих на онкологічні захворювання, СНІД, інфекційні, венеричні захворювання, проводити сеанси, які розраховані на масову аудиторію (2 і більше осіб), з використанням гіпнозу, та інших методів психічного або біоенергетичного впливу, а також інші захворювання, які потребують лікування під наглядом лікаря. Забороняється здійснення цілительства з використанням ЗМІ. Відповідність кваліфікаційних вимог цілителя підтверджується атестаційно-експертним висновком, який видається відповідно до Порядку видачі, що підтверджує наявність в особи цілительських здібностей, затвердженого наказом МОЗ від 23.09.2013 року № 822. Необхідно зазначити, що МОЗ України здійснював спроби заборонити цілительство на законодавчому рівні, шляхом заборони трактування цилітельства як методу профілактики, діагностики чи лікування, а цілительство не визнавати медичною допомогою, що може допомогти комусь не хворіти чи вилікуватися. Але зазначена ініціатива не була підтримана на законодавчому рівні. ДЖЕРЕЛО: ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ МЕДИЧНЕ ПРАВО Підручник Ужгород – 2021