Biology is the scientific study of life. It is a natural science with a broad scope but ha | Cheat Sheet Biology

17. Гостри гніни періостит в ділянці 26 зуба

Періостит — захворювання, котре характеризується поширенням запального

процесу на окістя альвеолярного відростка та тіла щелепи з одонтогенного або

неодонтогенного вогнища запалення. Класифікація періоститу щелеп за клініко-

морфологічними ознаками: 1. Гостри періостит: а) серозни; б) гніни. 2.

Хронічни періостит: а) прости; б) осифікуючи; в) рарефікуючи. Етіологія. За

причиною виникнення виділяють інфекціни (одонтогенни, контактни) та

неінфекціни (травматични) періостит. Патогенез. До передумов виникнення

інфекціного одонтогенного періоститу відносять: 1) наявність періосту; 2)

наявність джерела інфекці4 (для одонтогенного періоститу — інфіковани

періодонт); 3) наявність між ними анатомічних шляхів для поширення

мікрофлори (кровоносні та лімфатичні судини). Причини виникнення гострого

інфекціного періоститу: 1) активізація хронічного джерела інфекці4; 2)

зниження захисних можливосте організму пацієнта; 3) рунування існуючих

захисних тканинних бар’єрів навколо вогнища хронічного запалення

(ендодонтичними інструментами тощо). Клінічна картина періоститу щелеп є

досить типовою, залежить від ряду факторів і може широко варіювати.

Начастіше воротами для інфекці4 як на нижні, так і на верхні шелепі є

моляри. Локалізується періостит з одного боку щелепи, начастіше — на

вестибулярні, рідше — на піднебінні та язикові поверхні щелепи. Гостри

гніни періостит виявляють у 58 % випадків. Хворі скаржаться на біль у ділянці

конкретного зуба з ірадіацією по ходу гілок трічастого нерва, потім біль

переходить у щелепу, через 1—3 доби з’являється припухлість м’яких тканин

обличчя. Можливе підвищення температури тіла до 37,5—38 °С, слабкість.

Об’єктивно: асиметрія обличчя, регіональні лімфатичні вузли болісні ,

відкривання рота є дещо обмеженим, “причинни” зуб зруновани каріозним

процесом (частіше) або запломбовани, перкусія ого слабко болісна або

безболісна. Рентгенографічно: каріозна порожнина поєднується з пульповою

камерою або в зубі є пломба, кореневи канал зуба не пломбовани або

запломбовани неякісно, є ознаки верхівкового гранулюючого або

гранулематозного періодонтиту. Лікування. Хірургічне лікування гострого та

хронічного періоститу щелеп. Тактика лікування одонтогенного періоститу

щелеп спрямована на ліквідацію запального процесу в періості і періодонті та,

по можливості, збереження “причинного” зуба. Лікування гострого серозного

одонтогенного періоститу однокореневих зубів у початкови період, полягає у

спробі досягти зворотного розвитку процесу (якщо зуб необхідно зберегти).

Проводять місцеве знеболювання, обробляють каріозну порожнину, пульпову

камеру і кореневи канал зуба для отримання ексудату з періодонта та з метою

Partial preview of the text

Download Biology is the scientific study of life. It is a natural science with a broad scope but ha and more Cheat Sheet Biology in PDF only on Docsity!

Гострий гнійний періостит в ділянці 26 зуба Періостит — захворювання, котре характеризується поширенням запального процесу на окістя альвеолярного відростка та тіла щелепи з одонтогенного або неодонтогенного вогнища запалення. Класифікація періоститу щелеп за клініко- морфологічними ознаками: 1. Гострий періостит: а) серозний; б) гнійний. 2. Хронічний періостит: а) простий; б) осифікуючий; в) рарефікуючий. Етіологія. За причиною виникнення виділяють інфекційний (одонтогенний, контактний) та неінфекційний (травматичний) періостит. Патогенез. До передумов виникнення інфекційного одонтогенного періоститу відносять: 1) наявність періосту; 2) наявність джерела інфекції (для одонтогенного періоститу — інфікований періодонт); 3) наявність між ними анатомічних шляхів для поширення мікрофлори (кровоносні та лімфатичні судини). Причини виникнення гострого інфекційного періоститу: 1) активізація хронічного джерела інфекції; 2) зниження захисних можливостей організму пацієнта; 3) руйнування існуючих захисних тканинних бар’єрів навколо вогнища хронічного запалення (ендодонтичними інструментами тощо). Клінічна картина періоститу щелеп є досить типовою, залежить від ряду факторів і може широко варіювати. Найчастіше воротами для інфекції як на нижній, так і на верхній шелепі є моляри. Локалізується періостит з одного боку щелепи, найчастіше — на вестибулярній, рідше — на піднебінній та язиковій поверхні щелепи. Гострий гнійний періостит виявляють у 58 % випадків. Хворі скаржаться на біль у ділянці конкретного зуба з ірадіацією по ходу гілок трійчастого нерва, потім біль переходить у щелепу, через 1—3 доби з’являється припухлість м’яких тканин обличчя. Можливе підвищення температури тіла до 37,5—38 °С, слабкість. Об’єктивно: асиметрія обличчя, регіональні лімфатичні вузли болісні , відкривання рота є дещо обмеженим, “причинний” зуб зруйнований каріозним процесом (частіше) або запломбований, перкусія й ого слабко болісна або безболісна. Рентгенографічно: каріозна порожнина поєднується з пульповою камерою або в зубі є пломба, кореневий канал зуба не пломбований або запломбований неякісно, є ознаки верхівкового гранулюючого або гранулематозного періодонтиту. Лікування. Хірургічне лікування гострого та хронічного періоститу щелеп. Тактика лікування одонтогенного періоститу щелеп спрямована на ліквідацію запального процесу в періості і періодонті та, по можливості, збереження “причинного” зуба. Лікування гострого серозного одонтогенного періоститу однокореневих зубів у початковий період, полягає у спробі досягти зворотного розвитку процесу (якщо зуб необхідно зберегти). Проводять місцеве знеболювання, обробляють каріозну порожнину, пульпову камеру і кореневий канал зуба для отримання ексудату з періодонта та з метою

забезпечення відтоку залишають ї х відкритими (порожнину в зубі закривають ватним тампоном). Після чого виконують евакуацію ексудату з-під окістя шляхом періостотомії — розтинають слизову оболонку й окістя до кістки, паралельно перехідній складці, довжиною 1 — 1,5 см (до середини сусідніх зубів) та дренують рану гумовою смужкою. Призначають протизапальні, антимікробні та симптоматичні лікарські засоби, полоскання порожнини рота. Після стихання гострого запального процесу та зменшення відтоку ексудату з рани, кореневий канал пломбують із забезпеченням відтоку ексудату з рани по перехідній згортці. Лікування періоститу багатокореневих зубів з прямими каналами (які можуть підлягати ендодонтичному лікуванню) аналогічне. Розріз потрібно робити в межах 2—3 зубів (не менше), щоб забезпечити відтікання гною. Лікування періоститу однокореневих верхніх зубів (1—5), якщо інфекція поширилась на тверде піднебіння, де немає достатньо м’яких тканин для фіксації гумового дренажу і важко забезпечити ефективний тривалий відтік ексудату з рани, проводять аналогічно, але з висіченням невеликого клаптя слизової оболонки піднебіння трикутної форми, що забезпечує необхідний відтік з вогнища запалення. Лікування хронічного періоститу зазвичай не потребує термінових хірургічних втручань. Після розтину абсцесу і видалення зуба необхідно запропонувати хворому прополоскати рот слабким (1:1000) розчином калію перманганату; дренувати рану вузькою гумовою смужкою; призначити теплі полоскання порожнини рота. У разі тяжкого загального стану хворого призначають антибіотики, а як-що він після розтину і видалення зуба погіршився, це зазвичай свідчить про перехід періоститу в остеомієліт або флегмону.

Одонтогенний абсцес підочної ділянки справа Абсцес — гострий гнійний обмежений запальний процес органів і тканин, який супроводжується виникненням гнійної порожнини, що має внутрішній шар із грануляційної тканини. Етіологія. Причиною абсцесів і флегмон щелепно- лицевої ділянки є змішана мікрофлора одонтогенних (84—90 %) та інших (10— 16 %) запальних джерел. Одонтогенним джерелом інфекції можуть бути гострий та хронічний пе ріодонтит, захворювання пародонта і слизової оболонки. Серед неодонтогенних запальних процесів, що спричинюють абсцеси і флегмони виділяють фурункули и карбункули. Патогенез. Запальний процес виникає після проникнення в тканини мікрофлори лише за певних умов. Інфекція та запальний процес поширюється від первинного джерела в напрямку найменшого спротиву тканин, що зумовлено ї х анатомічною будовою та можливостями інфекції долати тканинні перешкоди. Етіологія. Абсцеси і

Епідемічний паротит (“свинка”) — гостре інфекційне захворювання, яке спричинює фільтруючий вірус (Pneumophilis parotidis). Характеризується га¬рячкою, ураженням привушних слинних залоз; нерідко зазнають ушкодження інші залози (статеві, підшлункова, щитоподібна) і нервова система, переважно у формі серозного менінгоенцефаліту. Епідеміологія. Епідемічний характер захворювання, передається повітряно- краплинним шляхом і через забруднені слиною предмети, якими користувалися хворі. Джерелом інфекції є контагіозні хворі, особливо протягом перших 3—5 днів хвороби. Інкубаційний період триває 2—3 тиж. Вірус епідемічного паротиту спричинює утворення антитіл в організмі в перші 3—8 днів хвороби. Після видужання до вірусу залишається стійкий імунітет, однак можливі повторні випадки захворювання (0,4—3 %). Припускається наявність здорових вірусоносіїв. Переважно хворіють діти віком від 7 до 10 років. Серед дорослих частіше хворіють жінки. Патогенез. Вхідні ворота інфекції — слизові оболонки порожнини рота, носа, гортані, в епітеліальних клітинах яких вірус розмножується, а потім потрапляє в кров. Гематогенно він поширюється в усі органи і тканини. У слинних залозах відбувається адаптація вірусу і й ого реплікація, після чого він знову потрапляє в кров, що призводить до посилення вірусемії. Клінічна картина. Розрізняють типові та атипові (без ураження привушних залоз) форми хвороби. До типових форм належать: залозиста — ураження будь-яких залозистих органів, що перебігає як ізольовано, так і в різних комбінаціях (привушні, під- нижньощелепні, статеві, молочні, підшлункова залози тощо); нервова —ізо- льоване ураження ЦНС (серозний менінгіт, менінгоенцефаліт); комбінована — поєднання ураження залозистих органів і ЦНС. Атипові форми — стерта і безсимптомна. Інкубаційний період триває 11—23 доби, у середньому 15—18. Продромальними симптомами іноді є нездужання, кволість, головний біль і біль у шийних м’язах, гарячковий стан. Хвороба здебільшого починається гостро з підвищення температури тіла до 38—39 °С, припухлості і болючості привушних слинних залоз. М’які тканини довкола залози набрякають та ущільнюються, що утруднює пальпаторне визначення її контурів. Максимальних розмірів уражена залоза досягає протягом 1—3 днів. Консистенція залози тістувата або щільноеластична. Ураження привушних залоз зазвичай двобічне: спочатку однієї, а через 1—2 дні і другої. Ділянка припухлості помірно болюча. Шкіра над нею звичайного кольору, напружена, блискуча. Біль відчувається під час натискання позаду мочки вуха і в ділянці верхівки соскоподібного відростка. Протягом наступних 3—7 днів припухлість поступово зменшується і зникає. Крім привушних можливе ураження піднижньощелепних і під’язикових слинних залоз. Ураження слинних залоз супроводжується зменшенням секреції слини в

3—4 рази. Функціональна здатність ї х відновлюється лише через 3—4 тиж., тобто значно пізніше, ніж зникають прояви хвороби. Лікування епідемічного паротиту симптоматичне. Обов’язковій госпіталі-зації підлягають лише особи з тяжкою формою хвороби при ураженні нервової системи і статевих залоз. У гострий період хвороби рекомендується постільний режим, дієта з обмеженням жирів та вуглеводів. Догляд за порожниною рота включає чищення зубів, полоскання рота після ї жі перевареною водою, 2 % розчином натрію гідрокарбонату, розчином калію перманганату, фурациліну. При всіх формах хвороби рекомендують жарознижувальні, протизапальні, знеболювальні засоби. Застосовують мефенамінову кислоту по 0,25—0,5 г тричі на день, яка крім переліченого фармакодинамічного впливу є індуктором інтерферону. Для запобігання поширенню епідемічного паротиту застосовують активну імунізацію живою протипаротитною вакциною. Профілактика. Профілактичні заходи включають проведення вологої дезінфекції приміщення і речей хворого, кип’ятіння столового посуду, провітрювання приміщення. Хворого ізолюють до зникнення клінічних проявів хвороби, але не менше ніж на 9 днів.

Biology is the scientific study of life. It is a natural science with a broad scope but ha, Cheat Sheet of Biology

Related documents

Partial preview of the text

Download Biology is the scientific study of life. It is a natural science with a broad scope but ha and more Cheat Sheet Biology in PDF only on Docsity!